— Є дані про його конструкцію? Може, він забезпечений відповідним захистом?
— Я вивчив всі дані про нього. Захист там стандартний. Його екрани не витримали б трьохсот років. Тридцять років, ну півстоліття — так, але ж не триста. Це за межами можливого для технологій доби Відновлення. Супремус зі мною погодився.
— Тобто зонд може знаходитись під чужим контролем. Якщо так, то ворог більше двох століть підтримує його працездатність і може ним маніпулювати. Навіщо?
— Щоб нас заспокоїти, впевнити, що ситуація під контролем. А коли ми підійдемо до Пратари, вони нас атакують. В нас немає таких засобів, як на тому ґ’ормітському зорельоті, що знищив гніздо. У нас немає ані «обнулюючої дуги», ані тунельних анігіляторів. Проти високотехнологічної зброї ми практично беззахисні. Я вважаю, Преподобна, що нам загрожує реальна небезпека. Мій висновок: необхідно здійснити розвідку.
— Це вам вирішувати, адже ви — перший офіцер борту.
— А ви фактично керуєте експедицією.
— Я координую.
— Преподобна, давайте без оцих… — Зоран поморщився. — Першого офіцера борту ви лише ставите перед фактами. Як я можу приймати рішення, коли не знаю ані того, наскільки присутність на борту Шерми захищає лінкор від ворога, ані того, коли до Пратари прибуде зорельот ґ’ормітів із тими слизнями.
— Повірте, командоре, я знаю не більше вашого. Ми лише припустили, що для ворога Шерма має цінність й він не застосує проти нас «обнулюючої дуги» або чогось подібного. Поки що ми живі, але…
— Ще скажіть, що ґ’орміти не інформували вас щодо часу прибуття свого зорельоту.
— Ті, з якими я спілкувалась, щодо цього не інформовані. Ви ж знаєте, що у рептилоїдів дуже специфічне ставлення до інформації. Маршрут зорельоту відомий лише тому з кланів, котрий його пілотує. Ну й, звісно, Керуючій ієрархії Ґ’орми. Я навіть не знаю, якого типу корабель вони сюди доправлять. Зовсім не факт, що це буде той бойовий «знищувач», що випалив гніздо ґиргів.
— Я б, чесно кажучи, дочекався ґ’ормітів.
— Ви все ж таки схиляєтесь до того, що в системі Пратари на нас чекають? Що двісті п’ятдесят років тому ті, хто знайшов давній арсенал, передбачили наш візит.
— Чогось такого, — кивнув командор. — І я не впевнений, що те «щось», яке вже третє століття сидить тут у засідці, інформоване про перебування на лінкорі дівчини Шерми. Радше за все, там зачаївся робот, запрограмований на знищення всіх, хто спробує наблизитись до порталу… — Зоран замовк, дивлячись на інфографіку, виведену на консоль.
— Щось іще?
— Так. Якщо портал під охороною, то логічно було б припустити, що він діючий і до нього пробито шлях.
Тарасваті замислилась. Зоранове припущення на перший погляд здавалось їй не надто переконливим. Втім, піфійка щойно отримала повідомлення з Аврелії, у якому йшлося про знаменитого пілота-анахрона, широковідомого як Відморозок. Ґ’орміти, на прохання сестри Сайкс, вивчили його організм і прийшли до висновку, що мають справу з клоном. Виглядало на те, що хтось знайшов рятувальну капсулу з оригіналом, замінив його на життєздатну копію і спрямував апарат з підмінком до залюднених секторів. Найдивовижнішим було те, що Відморозка спорядили навичками і спогадами справжнього пілота. Ані земні, ані ґ’ормітські клонороби такими вміннями не володіли.
Преподобній спало на думку, що Відморозок і підозріло стійкий зонд у чомусь подібні, що обидві історії натякають на спільне джерело. Тому вона вирішила прийняти Зоранову версію. Її рішення базувалось лише на розумових припущеннях. Втім, якби хтось з рівних їй запитав, що підказує Знаючій її інтуїція, та відповіла б, що інтуїція зберігає мовчання.
Зрештою, у боротьбі з хитрим ворогом завжди треба готуватись до найгіршого, підсумувала Преподобна і запитала:
— Як ми далеко від Пратари?
— Ми вийшли з лімесу у двох тисячних парсека від неї, — над консоллю розгорнувся наповнений різнокольоровими «світлячками» куб тривимірної зоряної карти. — Нам ще йти до «кометного коміра» Пратари щонайменше тиждень. І ще: від можливої засідки нас тепер прикриває здоровенна газово-пилова хмара. Тим, хто чатує біля порталу, буде важко нас помітити. Але вони могли послати замасковані зонди сюди, до гирла лімесу. На їхньому місці я б зробив саме так.
— Зонди-шпигуни… — піфійка замислено дивилась на карту, де мерехтіло зображення пилової хмари.
— Так. Маленькі і непомітні.
— Тоді найперше, що варто зробити — пошукати цих шпигунів, — зауважила Преподобна. — А там подивимось. Я, зі свого боку, спробую довідатись детальніше про ґ’ормітській корабель.