Здійснивши марш магістраллю, «горобці» досягли печери.
Кожний з них мав імплантовані монітори доповненої реальності, на які «павук» транслював не лише картинку, але й те, чого людські очі бачити не могли. Велетенські брили, з яких складалась стеля печери, ледь тримались купи й чекали найменшої вібрації, щоб завалити порожнину. Прилади розвідника доповіли: усю навколишню кам’яну масу пронизувало дивне багатовекторне напруження, наче хтось доклав неймовірних зусиль, аби навмисно розхитати моноліти, зрізати зчеплення та розширити тріщини.
Кожний з імперських воїнів відчував пастку, їм не потрібно було ані слів, ані умовних знаків, щоб дійти висновку: на появу посланців Імперії розраховували не лише ті, хто побував тут перед «горобцями», але й давні знавці потаємного місця. Ті, в кого стало і часу, і можливостей перетворити підземелля на тектонічний капкан.
Там, де в стіні печери виднілись шматки витвору давніх рас, розвідник знайшов майже згоріле тіло гуманоїда. Обвуглені ребра хижо стирчали з пірамідальної купи попелу.
«Павук» видобув зі згарища фрагмент кістки і приніс його «горобцям». За хвилину вони вже знали, що в печері спалили помічника шерифа, котрий три тижні тому зник у Гродії–2. Виходило так, що перед порталом здійснили жертвоприношення.
«Клони стали на шлях війни», — подумки підсумувала Берта, і два її побратими погодились з нею. Відтак вони ретельно дослідили залишки порталу. Ніщо не вказувало на те, що хтось намагався витягнути уламки зі стіни або ж прокласти лази до запресованих до скелі елементів. Ті, хто відвідав печеру, не залишили нічого, окрім зловісного згарища.
Вони вже вирушили назад, коли «павук» зафіксував віддалену біологічну активність. Сигнал линув з тунелю, що вів у напрямку, протилежному дорозі до куполів Саїду. «Горобці» спрямували туди робота і рушили за ним у бойовому порядку. Позначка біоактивності не рухалась. За чверть години «павук» опинився поряд із нею.
На базальтовому виступі сиділа жінка у легкому скафандрі. Вона оперлась спиною на порослу слизьким грибком скелю і безпорадно розкинула руки. Крізь запітніле забороло шолому проглядалась бліда пляма обличчя. Зброї у жінки «павук» не знайшов, системи життєзабезпечення її скафандру, судячи з профілю електростатики, працювали на межі вичерпання енергії.
На зап’ястку ледь пульсував жовтий вогник. Жінка помирала.
Цао відчув наказ майстра і рушив уперед. Дійшовши до жінки, він упевнився, що її комунікатор працює, і запитав:
— Хто ви?
Губи жінки ледь ворухнулись, вона розплющила очі. До Цао долинули змішані з хрипом невиразні слова. «Горобець» потягнувся до сумки, де зберігався його кризовий медичний набір.
— Лиши це… — почув він чи то шепіт, чи то думку вмираючої.
— Хто ви?
— Послання.
— Для кого.
— Для тебе.
— …?
— Ти зайвий, солдате, — йому здалось, що жінка сміється. — І вся наша довбана раса зайва. На добраніч.
Її пересохлі губи прошепотіли незнайому Цао комбінацію звуків.
Цієї миті «павук» ідентифікував особу вмираючої за індивідуальними особливостями її голосу. Він вивів на віртуальні монітори «горобців» дані техніка Ліфанійського космопорту Лі Танги, тридцяти двох років, уродженки і громадянки колонії Тіронії.
Власне, це повідомлення було останнім, що бачили елітні бійці імператора.
Вони не встигли нічого вдіяти, коли вибухи зрушили скельний масив навколо руїн Саїду, а на тунелі впали сотні мільйонів тонн базальту, ховаючи і залишки порталу, і техніка Тангу, і трьох «горобців».
Глибинні зрушення досягли поверхні планети, струсили з жовтих пагорбів пісок, підняли в небо стовпи пилу. Велетенська тріщина пробігла плоскогір’ям, химерно розгалужилась й, серед іншого, розколола штучну платформу, на яку спирались опори купола. Уламки товстої плити просіли, гул підземної стихії заступив скрегіт стомленого металу.
Позитронний мозок десантного модуля не встиг повідомити ані Маркову, ані резидентам Братства про катастрофу. Купол упав. Підточені пустельними вихорами опорні ферми тріснули і завалились, розчавивши модуль і поховавши його під уламками іржавих залишків минулої величі.
Зате урядові монітори та зонди Четвертого флоту побачили зі своїх орбіт хмару жовто-гірчичної куряви. Вона здійнялась над руїнами Іржавого поясу куполів, розповзлась пустелею й, підхоплена широтними вітрами, повільно рушила на захід. У свою чергу північна обсерваторія колонії зафіксувала локальний землетрус з дещо дивною, як на тутешню тектоніку, амплітудою.