Інформацію про хмару і землетрус оперативно довели до диспетчерів та аналітиків спецслужб, але тим було не до ландшафтних змін на північному безлюдді.
Прощальна пісня «горобців Бата»
(зберігається в усному переданні Братства Імперських воїнів)
Споряджайте човни, нам пора вирушати до Сходу,
хмар хитається дзьоб, вітер зрушив озерну гладінь,
ми молились на воду, на вічну незраджену воду,
що вечірнє сріблиться від мідних ранкових видінь.
Довго гарт накладався на сталь, ворожіння — на гарду,
але всьому відпущено бути не довше за дощ,
ми молились на воду, коли заступали на варту,
і тримали руками війну, як торбину для прощ,
ми з травою стелились і з птаством клектали над полем,
з комарами сідали на дзеркала чорних загат.
«Лише тиха вода буде нашим правдивим героєм», —
обіцяв «горобцям» підперезаний силою Бат.
Відпливають човни до бунчужного краю спочинку,
де чекають нас браття і чаша з вином забуття.
Ми молились на воду, що змиє з життя наші вчинки,
і вже змила з чобіт наші віддані трону життя.
12
Адміністративний купол рудника «Платиновий–3»,
планета Тіронія (3КВ22:4),
система зірки Хаябуси (HD10647).
7 юла 417 року Ери Відновлення.
За довгі роки служби шериф Орбаль допитав сотні, якщо не тисячі, тіронійських клонів. Більшість з них, за шерифовим досвідом, були хрестоматійними біороботами, здатними на виконання вузьких виробничих функцій, на примітивні реакції, куці доповіді та кумедні молитви.
Набагато рідше він мав справу з обдарованими особинами. Серед цієї категорії траплялися вправні злодії і фанатичні вороги природнонароджених, сумирні філософи і божевільні, а також небезпечні пророки та лідери заборонених клонських сект.
Але найнебезпечнішими Орбаль вважав не сектантів, а представників третьої категорії: на вигляд простих і пришелепкуватих, проте — невідомо коли, як і ким — засіяних конспіративним світоглядом. У їхньому мисленні все було перевернуто з ніг на голову. У їхній уяві боги обіцяли клонам владу над Галактикою, а природнонароджені знаходились десь у глибоких сутінках деградації і виродження. Саме з «конспіраторів» формувалось ядро тіронійського підпілля, саме вони спланували, підготовили і здійснили революцію триста п’ятдесят шостого року.
Під час допитів конспіратори виявлялись більш або менш кмітливими, впертими й не дуже, проте, усі як один, ховали в глибинах розуму вкорінену ненависть до своїх творців і господарів. Енергія цієї ненависті колись вражала Орбаля й навіть лякала. Але психологи пояснили йому, що куці — і в чомусь подібні до дитячих — натури клонів знаходять опору для виправдання свого жалюгідного існування у яскравих і вузькоспрямованих почуттях.
Врешті-решт він прийняв це пояснення.
Шериф з першого погляду зрозумів: робочий клон, якого затримала Гая, належав до третьої різновидності. Мутний і впертий, спрацьований і бридкий на вигляд, він прикинувся ідіотом, скиглив, плакав. Казав, що просто пожартував, коли крикнув у натовп сортувальників: «Спаситель вже з нами, і я його бачив!»
Під дією психозонда та спеціальних препаратів клон поступово почав розмотуватись. Маска ідіотизму сповзла з його тролячої морди, а з-під неї вилізла знайома шерифові сутність.
— Вам лишились лічені години, дегенерати, — сичав крізь біль і судоми клон. — Ви захлинетесь у власних випорожненнях, ви нарешті здохнете, здохнете…
— Де ваш Спаситель? Де ви його ховаєте? — знов і знов запитував його Орбаль, слідкуючи, щоб психозонд не перетворив підозрюваного на овоч. На екрані той біль, котрий роздирав волю клона, виглядав як червоні хвилі, що котились сірими та зеленими вигинами психічного поля. Останні бастіони ментального спротиву окреслились синіми і блакитними острівцями. Їх ставало дедалі менше.
— Спаситель усюди і ніде… Спаситель заніс над вами свою руку…