Гел Каспет ще не встиг пояснити Наталії і Росо, навіщо їм залишати схованку, коли дискоїд координатора вже стартував у напрямку столичного передмістя.
14
Чорна гора. Космопорт Ліфанія-шоста.
Планета Тіронія (3КВ22:4),
система зірки Хаябуси (HD10647).
8 юла 417 року Ери Відновлення.
«Це лише втрата часу, його тут немає», — свербляча думка заважала Маркову спостерігати за штурмом Чорної гори. Тепер його штаб перебував у череві землерийного танка, що просувався до найнижчого з рівнів підгірного лабіринту. На екрані висвічувалась схема штурму. На ній зелені позначки підповзали до подвійної червоної лінії — умовного рубежу клонської оборони. Ще шість танків пробивали тунелі до верхніх рівнів. Якщо вірити схемі, найшвидший з них був вже за тридцять метрів від великої печери, де, за оперативними даними, перебували бійці Хмура. Навіть якби в клонів не знайшлось ГРЛ-сканерів, вони вже мали б відчути вібрацію. Зубчаті рила двохсоттонних машин гризли скелю і дрібнили каміння, ревучи, немов апокаліптичні звірі.
— Відстань — вісімдесят, — повідомила Гая, хоча всі штабні й без того бачили, що їхній танк знаходиться за вісімдесят метрів від найглибшої клонської нори. — Увага! — голос оперативниці напружився. — По нам працює ГРЛ!
У ту ж мить танк струсонуло.
«Нарвалися», — подумав Марков і відчув потилицею гарячу хвилю.
Він інстинктивно присів, відтак обернувся, шукаючи джерело жару. Обернувся вчасно. Бо тієї ж миті з невидимого отвору над екраном вдарив потужний струмінь крижаного газу, пройшов над правим плечем генерала, котре вмить затерпло, і зустрівся з вогненними клаптями, що кружляли кабіною.
Клапті миттєво почорніли, згасли, а перед очима Маркова постала завіса брудного туману. Легені обпекло холодом, він закашлявся. Наступної миті у кабіні згасли екрани та розсипи індикаторів. На панелях спалахнуло аварійне підсвічування.
— Всі живі? — почув він приглушений туманом голос Ліко.
— Перший живий, — видихнув Марков просто в туман.
— Друга жива, — звідкись знизу озвалась Гая.
«Її голова десь під моїми колінами», — зрозумів генерал.
— Третій живий, — почувся хриплий голос Родера. Судячи зі звуку, він знаходився на найдальшому з бойових постів, у хвості кабіни.
— Четвертий живий, — доповів водій танка. — Маю легке поранення. Енергетичний контур вимкнувся, — щось двічі клацнуло, — позитроніка, здається, також…
— Орбале, чуєте мене? — покликав Крайбл.
— Шериф накрився, — повідомив Родер. — Тут здоровенний пробій… Задній люк деформовано і щось тече зверху.
— Чим воно пахне? — в голосі водія Марков відчув тривогу.
— Здається… ні, це просто вода.
— Тоді ще поживемо.
За стінами кабіни скреготнуло залізо. З-під колін Маркова почувся невиразний звук.
«Плаче?» — він нахилився, спробував підвести Гаю.
Та відсторонила генеральську руку і вибралась з-під панелі самотужки. Відтак щось у кабіні зрушилось, з червоного туману випірнуло Крайблове обличчя:
— Все добре, сір?
— Так, Ліко, все гаразд. Це була міна?
— Щось типу того. Доведеться чекати на техніків.
— Можу примусово запустити резервну автоматику, — запропонував водій і додав в бік Маркова: — Якщо ви, сір, накажете.
— Запускайте, — наказав той.
— Мені потрібна допомога.
— Беріть всіх, кого треба.
— За мною… Нумо ж… — водій застрибнув на панель і плечима підважив верхній люк, який вів до технічного лазу. Той клацнув і прочинився. До кабіни увірвалось повітря з різким аміачним запахом. Один за одним штабні зникли в люці слідом за водієм. За хвилину Марков залишився сам, у смороді і тиші. Десь часто падали дзвінкі краплі.
«Це просто вода», — згадав генерал.
Його знов опосіли сумніви.
З якою метою Ленго прибув на Тіронію? Підняти клонів на революцію? Але ж він розуміє, що повстання приречене, що флот здатний випалити геть усі підземелля Тіронії, включно з найглибшими та найзахищенішими. Значить, революцію він запустив не для перемоги, а лише для того, щоб відволікти військових і Джи Тау. Від чого відволікти? Це питання. Якби на Тіронії зберігалось Око Богині, все нібито ставало на свої місця. А якщо ні? Якщо воно все ще на Землі або, скажімо, на Аврелії?