Тоді, відповів на своє питання Марков, Ленго потрібний корабель. Потрібно не просто вислизнути з охопленої революцією Тіронії, але й захопити підготовлений до гіперпросторової подорожі зорельот. Достатньо потужний та сучасний, щоби за один стрибок, без дозаправки, досягти Випереджаючих планет. Але ж це також маячня. Навіть захопивши крейсер і підкоривши його екіпаж телепатією, він не втече від перехоплювачів Четвертого флоту, від тих швидкісних рейдерів, що сторожують навколо Хаябуси. Тим більш, він не зможе прорватись до Землі, котру охороняють військові бази, бойові орбітальні станції та безліч іншої оборонної інженерії, нагромадженої ще від часів війни з рептилоїдами.
Значить, план Ленго в іншому.
Припустимо, міркував Марков, він знайшов Око Богині і примножив свою могутність. Але ж цей камінчик не може переносити його на інші планети. Чи може?
Роздуми генерала перервало відновлення живлення. Знов спалахнули екрани, вогники індикації побігли панелями. Марков роздивився діру, крізь яку до кабіни потрапили гострокутні уламки граніту і розірване майже навпіл тіло шерифа.
— Оп! — пірнув до кабіни Ліко.
— Судячи з твоєї задоволеної пики, все добре.
— Окрім шерифа.
— Він загинув як воїн.
— Невелика втіха… сір, — Крайбл зайняв свій пост. — Зв’язку й досі немає, але ми можемо рухатись.
— А діра?
— Ну назбираємо трохи каменюк. Не критично. Правда ж, Родере?
Мешканець тіронійських пустель якраз вистромився з верхнього люку.
— Рухатись ми можемо лише вперед, — зауважив він. — Себто назустріч новим пасткам та оскаженілим клонам. Пацавата така перспективка.
— Проте безальтернативна.
— З цим не посперечаєшся, — погодився Родер й також зайняв місце перед бічною консоллю. Останньою, слідом за водієм, до кабіни повернулась Гая. На її вродливому обличчі накреслилась недобра рішучість.
Ввімкнулись променеві тарани і фрези, танк смикнувся, заревів і поповз уперед. Він рухався повільно, промацуючи скельний масив і обходячи підозрілі вкраплення. Всю кабіну заповнила дрібна гранітна пилюка, що змусило екіпаж одягнути шоломи. Лише на останніх метрах перед тунелем ввімкнувся зв’язок.
— Бісові клони! — почув генерал Крайбла.
— Що там?
— А ви не бачите, сір?
Тепер і він бачив. Жодний з семи землерийних танків ще не дійшов до підземелля. Зелені позначки застрягли в десятках метрах від клонського лабіринту. Марков зрозумів, що клони замінували не лише підходи до нижнього ярусу. Підземна атака захлинулась. А найгірше полягало у тому, що їхній танк тепер мав першим увірватись до підземелля й, відповідно, прийняти на себе свіжу лють тутешніх фанатиків.
Шість метрів. Чотири. Два.
— Вмикайте розпилювачі, — наказав Марков.
— Дві секунди, — прошепотіло по внутрішній лінії.
— Вмикайте!
— Так точно, сір!
Танк різко смикнуло. На екрані з’явився сектор переднього огляду. Темряву попереду підсвічували сині вогні. Фрези обертались у повітрі, в усі боки били струмені паралізуючого репеленту.
«Зараз вони довбануть з плагану», — передбачив Марков й першим пірнув у порожнину, що раптом відкрилась за десантним люком.
За його спиною щось бридко завищало.
Відтак заклало вуха.
А потім він побачив Родера, який з коліна стріляв у бік синіх вогнів. Хтось штовхнув генерала в спину і він впав за великою каменюкою. Над головою просвистіло, бабахнуло, голос Крайбла сказав: «Хороший був танк».
А потім настала тиша. Бій припинився.
— На рівні «два-два» їх немає, — повідомила комусь Гая. — Тут стояла лише турель з плаганами… Так. У вас також? Зрозуміла.
— Доповідайте, — Марков виліз зі свого укриття і став на скельному виступі поряд з Гаєю.
— Ми знищили робота-турель, сір, клонів немає. У нас втрат — нуль, але керуюча консоль танка пропалена наскрізь. — Гая вимкнула переносний ГРЛ й зістрибнула з виступу на вкриту пилом долівку. — Десантники, які щойно зайшли на верхні рівні, кажуть, що й там жодного клона. Вони кудись відступили, сір.
— Або ж, навпаки, пішли в наступ, — припустив Родер, що уважно вивчав те, що залишилося від турелі.
— Гая, зв’яжіть мене з імперськими воїнами, — наказав генерал. — Тварюки знову нас взули. Думаю, вони штурмуватимуть космопорт.