— Пізнавально. Око Богині також зберігається на Землі?
— Цу! — розсміявся відставний адмірал. — Ви, як казали мої далекі предки, відразу берете бика за яйця.
— За роги. Наші з вами далекі предки, Яне, казали: за роги. Зрештою, ви самі щойно натякнули: народилося, живе і житиме.
— Я ж про зло, Анабело.
— Я також.
— Наші уявлення про Око надто фрагментарні, щоб робити подібні ототожнення. Я підозрюю, що його первинне призначення не має нічого спільного з моральними визначеннями, породженими досвідом людської цивілізації. Його створили не для зла і не для добра, а для контролю за процесами, котрі нам несила утямити. Ми ще дуже молоді для таких знань і речей. Око й потрапило до нас, за великим рахунком, випадково. Могло опинитись десь-інде, скажімо, у рептилоїдів, — відставний адмірал чомусь посміхнувся, нижня губа при цьому вилізла з його бороди, наче рожевий молюск. — Анабело, от уявіть собі кварковий носій інформації, який випав з чиєїсь кишені і закотився до мишачої нори. А в ній сидить така собі сімейка брудних гризунів і міркує, сприятиме ця хріновіна їхньому розмноженню, чи, навпаки, заважатиме. Правда ж, смішно?
— Не любите ви людей.
— Хіба ж я сам не людина?
— Якби не покази сканера, я б у цьому засумнівалась.
— Тоді другий тост — за сканери як критерій істини! — Ян допив вино і кинув келих на плити тераси, дзенькнуло скло.
— За сканери пити не буду, — Анабела поставила свій келих на поруччя. — Переконана, що вашим хазяям під силу обдурити будь-яку земну техніку.
— І все ж таки — я людина, — відставний адмірал примружився на сонячний обрій. — І з тими, кого ви називаєте моїми хазяями, я розминувся на кілька сотень тисяч років. Раджу вам, Анабело, припинити мислити, як оперативниця, й додати до вашої картини світу трохи філософії. Небагато. Зовсім трошки. Гарантую вам, що жити стане цікавіше, а ваші доповідні Першому офісові читатимуть з більшою повагою.
— Маю в тому сумніви.
— Дарма. Наскількі мені відомо, Еарлан Теслен досить компетентний і тямущий управлінець. Людству, можна сказати, пощастило мати в свої останні дні такого лідера.
— В останні дні?
— Не хапайте за язик. Нехай буде: в передостанні.
— Пророкуєте?
— Ні. Просто знаю, що жодна з гуманоїдних рас не пережила зустрічі з втіленням Темного бога. А якщо бути точним: зустрічі з претендентом на його трон. Адже, так би мовити, повноцінний Темний був лише один.
— Претендентам не щастило?
— Занадто могутні сили стояли і стоять на заваді визріванню істинного Темного.
— Так, може, вони нас в останній момент врятують, ці сили? — Анабела намагалась впіймати погляд Яна, але його очі уникали зустрічі.
— Попередників не врятували, — сказав він і знов на мить заплющив очі. — До речі, а що саме мені інкримінують?
— Свідоме співробітництво з ворогами Імперії і людства. Спочатку ми думали, що ви зрадник. Але тепер ми схиляємось до того, що ви належите до спадкових каїнітів, сповідників культу Темного.
— І є докази?
— Так.
— Можна поцікавитись, які саме?
— Ви прокололись на дрібниці, Яне. Джи Тау прослідкували шлях того контейнера, у якому ваші спільники доправили на Землю Adelma polaria. Ту саму істоту, за допомогою якої Шерма пройшла вогненну ініціацію. У Ширазі ви не прибрали за собою. Там, під кущами, залишилась заглушка від порту живлення біологічного спецконтейнера, виробленого на Аврелії. Вантаж, як ми виявили, відправляли з Аврелії каїніти з вашого, Яне, клану — ваш двоюрідний брат Брейн та його дружина. За вашим наказом, зрозуміло. Вони, до речі, вже дали свідчення.
— Я так бачу, ваші колеги добре попрацювали.
«Він дуже спокійний, — спецагент звірилась з даними сканерів, що виводились на монітор доданої реальності, вмонтований до роговиці її лівого ока. — Пульс шістдесят сім. Ритми мозкової діяльності у межах норми. Сліди психотропних регуляторів не фіксуються. І чому ж ти такий спокійний, Яне?»