— Так де знаходиться Око? — Анабела приклала неабиякі зусилля, щоб наповнити свій голос безжальним металом; проте відчула, що марно. Цей потертий життям, колись майже всевладний, а тепер опальний контррозвідник викликав у неї щось більше за професійну повагу. Спецагент здогадувалась, навіть більше — знала — що належить до тієї ж породи, що й цей жилавий бородань. Що їх обидвох однаково заводить свіжий вітер оперативних пригод, драйв переслідування та вірне, як запах, передчуття здобичі. Вони були хижаками. З різних зграй, проте однієї крові.
Старший з хижаків розтягнув губи у посмішку й вперше за всю розмову зустрівся з молодшою поглядами:
— Анабело, ви, звісно ж, не повірите, але мені це невідомо.
— Значить, вам доведеться пройти через процедуру жорсткого допиту. Й, на жаль, не на Землі, а на добре відомому вам секретному об’єкті. Мені шкода, направду.
— Вважайте, що я злякався, — мовив Ян після довгої, дуже довгої паузи. — Я тут дещо підготував для Теслена і Сайкс, але й вам, я думаю, буде корисно глянути.
— Підготували?
— Я знав, що ви прийдете.
— Те, що ви підготували, якось пов’язане з Оком?
— Вам лише одне в голові.
— Я отримала чіткі інструкції, згідно з якими повинна дізнатись про місце перебування Ока Богині. Про точне місце її теперішнього перебування. Якщо я тут і зараз не отримаю цієї інформації, то змушена буду доправити вас… — вона напружилась, готуючись до можливого фізичного спротиву; замаскована оперативна група знаходилась зовсім поруч, але у випадку силового контакту ситуація в перші вісім-десять секунд залежала виключно від її вправності.
— Я зрозумів, Анабело, зрозумів… У вас наказ імператора, — Ян зупинив її монолог різким рухом долоні; у цьому жесті спецагент не відчула агресії. Проте вона не дозволила собі розслабитись, погане передчуття вже стискало шийні м’язи крижаним коміром.
— Ходімо зі мною, — сказав Ян.
Він рушив у глиб бунгала, Анабела за ним, тримаючи праву руку так, щоб паралізатор, на випадок чого, миттєво стрибнув до її долоні. Згідно з даними сканування, в приміщенні не фіксувались підозрілі прилади та не було жодної живої істоти, більшої за таргана. Але це, зрозуміло, не давало гарантій безпеки: господар бунгала довго, надто довго пропрацював у спецслужбах.
У першій кімнаті, де громадились кошики з кокосовими горіхами та старовинними скляними ємностями, пахло травою і гнилими фруктами. У другій, схованій за бамбуковою завісою, стояли і звішувались зі стелі трофеї господаря — залиті у прозорий пластик і підсвічені з невидимого джерела восьминоги та кальмари займали майже весь простір кімнати, залишаючи невеличкий куток для ліжка, що нагадувало ложемент протиперевантажного кокона.
Ян наблизився до прозорого кубу, у якому розчепірив щупальця яскраво-червоний восьминіг; він витягнув з кишені невеликий пристрій, відтак спрямував його на куб.
В Анабели звело щелепи від бридкого верескливого звуку.
Прозорий куб розвалився на кілька шматків разом із трофеєм. З препарованого восьминога вилізли чорні нутрощі. Між ними блищало щось, вкрите металом. Запах тухлятини наповнив кімнату.
— Не надто естетично, правда ж? — гмикнув господар бунгала. — Прошу у леді вибачення.
— Оригінальний сховок, — оцінила спецагент.
— Дякую, я передбачив, що ваші колеги обшуковуватимуть мою халупу.
Відставний адмірал витягнув з мертвого головоногого капсулу завбільшки з куряче яйце, обтер його краєм своєї сорочки, і в кулаці підніс до очей Анабели.
— На жаль, леді, це не Око Богині. Тут я нічим Тесленові не допоможу, — в очах Яна блиснуло щось шкодливе, майже переможне. — Але в цьому тонесенькому, дуже делікатному срібному футлярчику міститься не менш древня розробка. Спадок давно загиблої цивілізації. Вам цікаво, Анабело?
— Не робіть дурниць, адмірале.
— Колишній адмірале.
— Ви ж розумна людина…
— Справа не в моєму розумовому потенціалі, леді. Справа у тому, що з гуманоїдами завжди якісь проблеми. Гуманоїди мають дуже примітивне чорно-біле сприйняття реальності, слабку інтуїцію, вони мало живуть, багато сплять, відволікаються на безглузді речі, втрачають енергію на зайві емоції та не вміють належно поводитись з інформацією. Дуже розтратна та непевна форма життя, скажу вам. Ті, хто придумав гуманоїдів, захистили себе їхньою недолугістю.
— Я б…
— Не перебивайте, Анабело, а краще послухайте. За мільйони років були десятки спроб відродити Темного в гуманоїдній формі, й все намарно. Кожного разу тіло завчасно випрацьовувало свій ресурс. Тіло людського типу занадто неефективне та нетривке для такої величі. Й лише Тейсанболонові чогось такого вдалося. Він був істинним генієм. Але першим згадав про те, що в історії людства існували троїсті божества, не він. Першим про це згадав Сен-Ален. Також цікавий персонаж. Мав би час, я би вам про нього такого розповів… Але менше з тим. Сен-Ален придумав, а Тейсан створив Темну Трійцю — Ленго, Шерму та Овіту. Три вмістилища для трьох частин одного бога. Бог-брат і дві богині-сестри, як носії різних аспектів одної волі. Правда ж, геніально? Але й тут не все вийшло, ці носії взаємодіяли не зовсім… правильно. На жаль, навіть я не зможу вам пояснити цих тонкощів, тому що не в курсі. Але факт лишається фактом — підла гуманоїдна натура знову почала брати своє. Тому-то й виникла необхідність в ментальному резонаторі, який називають Оком Богині. Але де воно, ніхто не знає. Кажуть, що піфійські відьми сховали його в одному з недіючих порталів Повзучих. Я особисто вивернув мізки десяткам піфійок, але… цу. Нічого. Жодної інформації про Око. Ми обшукали всі відомі портали, Овіта навіть до Кідронійських катакомб залізла, але й там — зеро. Я вам не брехав, Анабело. Око не знайдене.