Земляни не оминули нагоди вивчити цього свідка найдавніших епох Всесвіту і спрямували до Пратари безпілотний зонд. Той виявив, що свої рідні планети та кометні пояси Пратара втратила кілька епох тому. Проте під час довгих мандрів захопила дві планети-бродяжки, що тепер оберталися навколо неї на сильно витягнутих орбітах. Одну з них, позначену як 18КВ216:2, вкривав суцільний крижаний панцир товщиною у кілька кілометрів. Друга — розміром завбільшки за Марс — потенційно була придатною для життя, проте химерна орбіта не давала добрих шансів її примітивній мікрофлорі. Та потерпала часом від холоду, а часом від пекельної спеки. Нічого цікавого у системі Пратари зонд не знайшов.
І вже майже триста років ані безпілотні, ані пілотовані земні апарати не наближались до околиць Матері Зірок. Тим більше, що на шляху до неї зачаїлись небезпечні скупчення міжзоряного пилу і темної матерії. Час від часу зонд-довгожитель, який все ще обертався навколо Пратари, виходив на зв’язок зі станцією на Ксенії-ІІ, повідомляючи про коронарну активність рудого світила та про еволюції найближчих до неї «чорних дір» і лімесів.
Імператор наказував екіпажу «Айн-Софу» здійснити висадку в тому районі 18КВ216:2, який назвали Широким Полем. Туди лінкор мав доставити не лише землян, але й рептилоїдів з ґ’ормітським обладнанням.
Згідно наказу, відповідні санкції Зоран мав отримати після прибуття до системи Пратари. Відповідальною за координацію дій з ґормітами імператор призначив Преподобну Тарасваті.
Таке позиціонування насторожувало.
Й не лише це.
Зоран з’єднався з Преподобною й виклав їй зміст імператорського наказу. Та деякий час мовчала. Спілкуючись з телепатами, командор звик до подібних «дорадчих пауз» і терпляче чекав на коментарій піфійки.
— Отже, нашу місію імператор підпорядковує Ґ’ормі, — нарешті відізвалась та. — Будемо ж достойні його високої довіри.
— Про підпорядкування я здогадався, — буркнув Зоран. — А якщо без пафосу, без «високої довіри», то як? Вам відомо, що там знаходиться, на тій замороженій планеті? Просвітіть мене, Преподобна.
— Портал.
— …?
— Там знаходиться один із вцілілих міжпросторових порталів, створених давніми расами. Його збудували ще в ті часи, коли 18КВ216:2 оберталася навколо материнської зірки. Тоді її ще вкривали океани, вона мала атмосферу. Сотні мільйонів років тому.
— Ящери збираються активувати портал?
— Я би так сказала: спробують активувати.
— І яка ж імовірність успіху?
— Я не володію достатніми для прогнозу знаннями.
— Портал вморожено у кригу?
— Наскільки мені… нам відомо, — виправилась Тарасваті, вкотре підкреслюючи перед командором свою невіддільність від жрецької корпорації Піфії, — невід’ємною частиною порталів були живі істоти, подібні до норн-симбіонтів. Можливо, у крижаній оболонці вони ще зберегли свої властивості. Чи, може, правильніше сказати: здібності.
— Як не кажи, а суть не міняється… — спиною командора пробігла хвиля ознобу, немов у рубці повіяло холодом з крижаних пустель 18КВ216:2. Він запитав:
— Про симбіонтів вам ящери повідомили?
— Ні.
— Ні?
— Поки що це лише мої припущення.
— На Піфії знають координати інших подібних порталів?
— Деяких, — за тоном, яким вимовила це слово Тарасваті, Зоран зрозумів, що зачепив делікатну тему. Одну із численних заборонених тем священної касти. Проте він вирішив не зважати на заборони та забобони й відновити свій командорський суверенітет.
«Далі відступати немає куди. Все. Крапка, — сказав собі командор. — Від сьогодні відьми не гратимуть зі мною у хованки!»
— Чому ж наша раса не спробувала їх активувати? — він зробив наголос на слові «наша». Хоча його мати, клонка тисяча чотириста двадцятої серії, не була б настільки категоричною щодо генетичної приналежності сина.
— Ми ще не досягли потрібного рівня відповідальності.
— Невже?
— Саме так.
— Це ящери так вважають?
— Не лише вони.
— Портали — іграшки лише для дорослих?
— Ви ж, командоре, все самі розумієте. Ви ж посвячений Страж.