Важко уявити собі, міркувала Преподобна, щоб якась галактична раса посвятила цілу епоху свого життя конспіративним спробам воскресити вбитого бога. Така підпільна раса, заточена на абстрактне завдання, давно б вичерпала свій біологічний ресурс. А ще до того в її лавах виникли б секти, групи інакомислячих та руйнівні опозиційні рухи.
Темний ніколи би не довірив справу свого відродження біологічній спільноті, вирішила Сайкс. А з цього випливає, що стрижнем цілепокладання тих, кого ґ’орміти визначають як «послідовників», є штучний розум. Можливо, у перебігу боротьби й відбувається постійна мобілізація розумних істот з різних рас — фанатиків і найманців. Проте спадковість та неухильність мети забезпечує саме він, ретельно схований від «поліцейських сил» та багаторазово резервований процесор. Він зберігає «монаду» Темного, він оперує базами пам’яті, арсеналами та ресурсами, які передбачливе божество сховало на випадок поразки.
Якщо так, то причина невдалих спроб воскресіння може ховатися в особливостях субквантового мислення.
Ні, заперечила собі Преподобна, Темний мав передбачити таку апорію. Він був найрозумнішою істотою в Галактиці, він століттями протистояв коаліції наймогутніших рас, вислизаючи з найхитріших пасток. Його спадок має бути надійною, саморегульованою системою з багатьма запобіжниками та противагами. На кожному етапі цілеспрямованість машинного розуму мав урівноважувати інтуїтивний геній на кшталт клонороба Тейсанболона.
З цих міркувань випливало й наступне припущення: «поліцейські сили» також могли опиратися на розум, не обмежений біологічними рамками. Хоча існувала можливість, що переможці Темного час від часу здійснювали інспекції Чумацького Шляху, доручаючи охорону Галактики свіжим расам.
Тут можна було дати волю фантазії. Проте Сайкс не належала до любителів ігор в припущення.
Вона відірвалася від споглядання зоряної величі. Викликала крісло, зручно вмостилася в ньому й відправила телепатичний виклик ґ’ормітській Знаючій на ім’я Тохток.
Та відізвалась миттєво, приязно відкривши свій розум для думок Преподобної.
«Я би хотіла, щоби Наталію і Відморозка вивели з анабіозу», — транслювала Сайкс до цього дружнього і мудрого розуму.
«Ти добре зважила наслідки?» — Тохток огорнула свій сумнів у найделікатнішу з комунікаційних форм.
«Я вже достатньо зміцніла, щоби контролювати обидвох».
«Ти сподіваєшся, що на нашому кораблі вони відчують себе самотніми і безпорадними? Ти сподіваєшся, що закладене в них ворогом запанікує і виявить себе?» — в цих питаннях було більше протоколу, аніж сенсу.
«Й на це також».
«Але невдовзі ти перейдеш на земний зорельот».
«До цього часу я спробую знайти відповіді на деякі важливі питання. Я перебуваю у сумнівах, породжених нестачею знань. Тож мені знадобиться і ваша допомога, сестри».
«Ми готові допомогти».
6
Планета, позначена на картах
рептилоїдів як Т’ідо (Імла),
третя у системі Денавору в зоряному скупченні Терзан–1.
8915 година 63 індикту суверенного часу Галактики.
На третю ніч після чергування до Пели прийшов сон. Перший її сон на Імлі. Вона йшла стежкою вздовж страхітливого урвища, а з іншого боку підносилася чорна скеля, блискучо-масна, наче щойно полита нафтою. Дно провалля ховалось у тумані кольору сироватки, а з протилежного його боку здіймались кряжисті гори з вершинами-шпичаками. Сонця не було, але крізь каламутне небо, всіяне рваними стрічками хмар, проглядала брудно-пурпурова світна пляма, ушестеро більша за диск Мійтри. Від неї до обличчя сновидиці линуло непевне тепло.
Стежка вихилялася, огинаючи ребра гори й відчутно піднімалася вгору. Пела впевнено крокувала нею; невиразна, проте владна потреба штовхала її вперед, наповнювала впевненістю. Ось стежка вчергове крутнулась навколо відрогу й привела її до аркового проходу. Арку хтось недбало склав з дикого каменю. Прохід за нею затуляла напівпрозора перламутрова плівка, що пульсувала неярким світлом. Дівчина увійшла під арку, виставила вперед руку, торкнулась її. Та натягнулась, витончилась, запульсувала швидше.
«Дивні у вас тут мембрани», — гмикнула сновидиця й провела всіма п’ятьма пальцями по плівці. Навколо її руки спалахнуло блакитне коло, а плівка розлізлася, наче зграя хробаків. За аркою відкрився неймовірний краєвид.