А ще можна попросити ґ’ормітів покласти її до анабіозної капсули. Сховатися в гібернації, перечекати шторм і повернутися у світ за більш спокійних часів. Овіта подивилася на захід, де жовтів блідий серпик.
Мертва посмішка мертвого світу.
А якщо розробники «закладки» прорахували й таку можливість? Якщо в них є резервні сценарії «операції Ольд»? Розвинена інтуїція Знаючої не залишала сумнівів щодо відповіді на це питання.
Овіта згадала вірш Шерми:
ви можете
бігти всю ніч і весь день
й ще половину вічності,
а друга її половина бігтиме поряд з вами
на шістьох лапах
одночасно в двох напрямках,
які все одно зійдуться там,
де ви вирішили зупинитись
і де вам обіцяли
аромати чайної церемонії
Шерма казала, що написала ці рядки під час реальної чайної церемонії. Хтось з наглядової ради «Етлі Касмік» полюбляв ритуали земного Сходу.
Овіта уявила собі, як біжить пустелею, піднімаючи хмари червоного пилу, а поряд з нею біжить половина вічності у вигляді яскраво-жовтого звіра з мордою ягуара і шістьма лапами. Фантазія вийшла несподівано яскравою, вона навіть озирнулася: чи, бува, не підкрадається ззаду хижа шестилапа кішка.
Там нікого не було.
Раптом вона зрозуміла, що від неї нічого не залежить. Що якась безмежна сила вже давно все вирішила і визначила. І що ця сила щойно послала їй знак.
Розуміння прийшло ззовні. Храм життя знову заговорив з нею, як рік тому. А через нього до розмови приєдналися голоси, що зійшли з таємних шляхів, прокладених крізь зворотній бік Універсуму. Храм закликав ці голоси до Серединної реальності, а дух Знаючої зустрів їх, як старих добрих знайомих. Голоси прошепотіли їй останні новини, принесені з темних просторів, де мешкають цікавіші за лінійний час форми послідовності. І новини ці виявилися не такими вже й безнадійними, як виглядало з долини чотиривимірного Всесвіту. Могутні сили ускладнення прокладали дороги крізь древній хаос, на близьких і далеких світах пробуджувалося нове життя, а його охоронці пильно стежили за силами спрощення і випереджали їх у вічному змаганні нового зі звичним.
«Все буде добре, — сказала собі Знаюча. — Все передбачено, і нічого не змінити. Ти вистояла свою вахту. Кого тепер поставлять на краю? Невже малу Кішу? А може, ту дівчинку, яку через шість місяців народить Мулан? Але це буде в майбутньому, котре потурбується само за себе. Тебе це не повинно цікавити. Час виповнення настав. Благі істоти чекають на тебе, дівчинко, у світах Світла, і не треба шкодувати за втраченим».
З несподівано легким серцем вона підвелася і рушила до Розплідника.
«До зустрічі на шляхах богів», — прошепотіла Овіта кущам-кліткам. Й не лише їм.
Вона вирішила добре повечеряти і виспатися.
Нічний клуб «Дельта»,
Столкінбаад на Нолі, 395 рік ЕВ.
Майстер Тейсан мав смак на добрий алкоголь. Незважаючи на поважний вік, він надавав перевагу полиновому перно та міцним настоянкам, і перепити його було важко. Полковник й не намагався. Він лише слідкував, щоби знаменитий клонороб не забував закусувати, підсовуючи йому найапетитніші шматки шашлику, лаваш та соуси. Тут, у «Дельті», всі страви були натуральними і дуже смачними, як і личить елітному клубові, що претендує на увагу найбагатших клієнтів.
Майстер спорожнив черговий келих, відкинувся на гідроподушки, примружився на полковника:
— Послухайте, Сен-Алене, я не перестаю вам дивуватись. Ви чудово знаєтесь на давніх релігіях, дружите з делла Вардами і Корвін-Клартами, оперуєте альковними секретами імператора, прокручуєте мільярдні оборудки та ще й забезпечуєте мене унікальним генетичним матеріалом. Абсолютно унікальним, ні з чим подібним ніхто з нас не стикався. Так хто ви?
— Звичайний полковник у відставці. Простий, як статут караульно-постової служби.
— Так-так, простий і звичайний. Я вам повірив.
— Ви ж також не зачуханий генетик з шахтарської клоноробні. Між іншим, ніхто не заважає вам перевірити мене через свої канали. Я лише можу здогадуватись про оперативно-розшукові можливості лідера клану, що виготовляє живі іграшки для самого Охоронця прав і свобод світів.