Хазяїн, не кажучи ані слова, поставив на стіл два пивних келихи, а поруч — дві чарки. Двоє чоловіків цокнулися маленькими чарками, випили шнапс і запили його пивом.
— Ну що? — запитав Рат, — як справи?
— Чудово, — сказав Ґреф. — Минулої ночі затримали підозрюваного. Але потім Бьом знову провів допит сам.
Рат знизав плечима.
— А що ти хочеш? Він же головний. Радій, якщо твоє ім’я взагалі з’явиться десь у документах по справі.
— Що ж, хай так. Це все одно краще, аніж сидіти в «Ексельсіорі». Ґольдштайн ще не спробував втекти?
Рат похитав головою.
— Схоже, ти програєш парі.
— Почекайте. Ще не вихідні, — Ґреф подивився на підлогу. — А де це ваш пес?
— Уже в ліжку, — Рат намацав у портсигарі цигарку «Оверштольц» і запалив її. — Яку справу ви розслідуєте? Мертвого скупника?
Ґреф похитав головою.
— Бьом віддав цю справу Ланге. Має якесь відношення до пограбування «КаДеВе». — Він випив пива. — Ні, — сказав він, — я мушу подбати про гея-нациста.
— Що?
— Герхард Кубіцькі. Мертвий член СА з Гумбольдтгайну. Він був гоміком.
Рат не міг не розсміятися.
— Ось чому Геббельс не зробив з цього чоловіка другого Весселя.
— Ви не повірите, але в СА дуже багато гомосексуалістів. Особливо в новій СА. Для старих бойових коней Штеннеса{76} нова гей-кліка у верхній частині СА — це справжня червона ганчірка.
Рат кивнув. Війна СА тримала Берлін у напрузі кілька місяців. Оберфюрер Вальтер Штеннес, верховний головнокомандувач СА у Берліні, Бранденбурзі, Східній Пруссії та Померанії, повстав проти Гітлера та проти його гауляйтера Геббельса і одного разу навіть окупував берлінський штаб нацистської партії на Гедеманштрасе. Зрештою, за підтримки Гітлера Геббельс натиснув на аварійне гальмо: Штеннеса було усунено з посади, понад п’ятсот його прихильників було виключено з СА, а берлінську СА, зокрема, вимели залізною мітлою. Відтоді між ворожими таборами СА неодноразово відбувалися бої.
— У тебе вже є зачіпка? — запитав Рат у помічника інспектора.
— У нас є комуніст, на одязі якого була кров Кубіцькі, — знизав плечима Ґреф.
— Ну, тоді справа зрозуміла, — сказав Рат, — усе як і раніше: «червоні» проти «коричневих».
— Не знаю, — скептично заявив Ґреф. — Чоловік зізнався, що сховав його тіло в кущах, але заперечує, що вбив чоловіка з СА. Він каже, що той сидів там, вже мертвий як камінь, прихилившись до стіни церкви, і він вирішив сховати тіло, щоб не потрапити в біду.
— Що ж, добре. Коли він знайшов тіло?
— Рано-вранці. Він завжди зустрічав свою дівчину біля церкви Вознесіння рано-вранці перед роботою. Ну, перед її роботою; він сам безробітний.
— Як практично: тоді вона точно забезпечить йому алібі на час злочину.
— Ні, — Ґреф випив ще пива. — Це дивна річ. Вона йому нічого не забезпечує. Вона навіть не бачила його того ранку. Він каже, що побачив кров на своїй куртці і через це одразу пішов додому.
— Дивна історія.
Ґреф кивнув.
— І саме тому я схильний їм вірити.
— Тоді хто ж вбив нациста?
Ґреф знизав плечима.
— Не знаю.
Він підняв свій порожній келих із пивом. Щоб привернути увагу Шорша, більше нічого не потрібно було робити. Хазяїн «Мокрого трикутника» приніс свіже пиво й обміняв його на порожній келих Ґрефа. І несхвально кинув оком на наполовину повний келих Рата.
— У будь-якому разі, — сказав Ґреф, відпивши свіжого пива, — це може бути пов’язано з тим, що жертва була гомосексуалістом.