— Приємно було побачитися з вами, пане начальнику, — сказав Рат. — Не можу сказати, наскільки мені приємно. Проте я поспішаю. У мене зустріч. У мене лише дві хвилини.
— Гаразд, — Ланке знову сів. — Через що мені випала честь вашого візиту?
— Я шукаю жінку-свідка...
— І це те, що ви сподіваєтеся знайти в моєму кабінеті? Якщо ви маєте на увазі фройляйн Люббе, то її ще немає.
Ютта Люббе була секретаркою Ланке. Запаси ввічливих усмішок Рата закінчувалися.
— Ту жінку звати Маріон Бозецькі, — сказав він, — і два роки тому вона потрапила до списку інформаторів відділу «Е».
— Так-так.
— Вона була танцівницею в нелегальному нічному клубі. Поки там не дізналися про її підробіток і не звільнили її.
— Ви напрочуд добре поінформовані.
— Основи роботи хорошого слідчого.
— І що ви хочете, щоб я для вас зробив?
— Мені потрібно якомога більше інформації про міс Бозецькі. І я хотів би поговорити з вашим зв’язковим. Хто завербував її у той час, чи вона досі працює на вас, і якщо так, то де і як саме? Мені потрібні відповіді на всі ці питання.
Кажучи це, Рат дедалі більше усвідомлював, що було помилкою прийти сюди і попросити допомоги у такого, як Вернер Ланке. Було видно, як начальник відділу насолоджувався своєю владою і ще більше безпорадністю свого суперника.
— Ви говорите про речі, які є суворою таємницею. Це внутрішні справи відділу «Е» і мене...
— Йдеться про розслідування, у якому фройляйн Бозецькі могла б зіграти важливу роль, якби виступила в ньому свідком.
— Якщо це так важливо, пан Геннат обов’язково подасть офіційну заявку, щоб відкрити вам доступ до цих документів. Від начальника одного відділу до начальника іншого відділу, — різко обірвав аудієнцію Ланке. Він підвівся і схопив своє пальто. — А тепер вибачте, будь ласка. Я не хочу змушувати прокурора Росанські чекати.
Ланке надів свого капелюха, накинув чорне пальто на свою криву статуру і тепер справді став схожим на стерв’ятника. Стерв’ятник у капелюсі. Рат вийшов слідом за ним у коридор, де начальник відділу замкнув у нього перед носом свій кабінет, демонстративно, ніби показуючи Рату, як мало він йому довіряє. Керівник поліції моралі коротко нахилив свій капелюх, потім, як завжди, зігнувшись, пішов проходом і зник на сходах атріуму, де, мабуть, вже чекала його машина.
Еріка Фосс вже була там, коли Рат увійшов до свого кабінету. Вона здивовано подивилася на нього, а потім на Кірі. Собака махала хвостом; їй подобалася секретарка.
— Пане комісаре, — сказала вона, знову кладучи телефонну слухавку, яку щойно взяла в руки, на місце, — ви повернулися до роботи в офісі?
— Так, — відповів Рат, вішаючи капелюх і пальто на гачок. — Справа Ґольдштайна поки що закінчена.
— Ґольдштайна?
— Це ім’я чоловіка, за яким ми спостерігали. — Рат нічого не розповідав секретарці про своє секретне завдання. Навіть про те, що вони чергували в «Ексельсіорі».
Еріка Фосс виглядала здивованою і навіть забула погладити Кірі, яка очікувально стояла перед нею, а потім дістала зі своєї сумочки пошарпану газету. «Таг», жовта газета від видавничого дому Августа Шерля, чиїм найвідомішим винаходом був яскраво-червоний підкреслений заголовок.
— Я читаю її щоранку в поїзді, — сказала вона, трохи погортавши, потім поклала відкриту газету на стіл і постукала вказівним пальцем по статті. — Ви маєте на увазі цього Ґольдштайна?
Рат витріщився на газету й не хотів вірити своїм очам. Йому здалося, що він бачить поганий сон. Він прочитав саме той заголовок, якого доктор Вайс так хотів уникнути:
Єврейський гангстер відповідальний
за боягузливе вбивство в Гумбольдтгайні?
Під ним газета надрукувала малюнок, який безпомилково представляв собою портрет Авраама Ґольдштайна. Рат впізнав стиль поліцейського художника, послугами якого він вже користувався. А потім проглянув статтю. У ній йшлося про те, що у середу вранці в Гумбольдтгайні було знайдено тіло чоловіка з СА зі смертельними ножовими пораненнями та вогнепальним пораненням. Свідки одноголосно описали чоловіка, якого впізнали як Авраама Ґольдштайна, американського гангстера єврейського походження, який зміг скоїти у Берліні страшний злочин під самим носом у поліції.
Він досі грав у мовчанку. Ані слова вибачення, нічого. Він навіть не зібрав свої речі. Що за дурень! Вона не думала, що між цими двома знову все так далеко зайде. Насправді вона навіть заприсяглася, що така ситуація більше ніколи не повториться.