— Ти маєш рацію, — сказав він, — ми повинні поговорити. У тебе чи у мене?
Він зрозумів, наскільки схвильований, коли подумав про їхнє можливе примирення: чи то в його ліжку, чи в її ліжку.
— На нейтральній території, — сказала Шарлі. — Адже так встановлюють перемир’я, хіба ні?
— Не маю жодного уявлення.
— Я думала про кафе «Уландський куток», там можна...
— Тільки не «Уландський куток».
— Тоді запропонуй щось інше.
— Я запрошую тебе на вечерю. Сьогодні ввечері. «Кемпінські» на Кудамм.
У цьому ресторані була чудова тераса, і Рат сподівався на теплу літню ніч.
Шарлі на мить завагалася, але потім телефон знову ожив:
— Домовилися.
Він міг високо підстрибнути, але, попри зачинені двері, не наважився. Він стримано поклав слухавку на місце й видав придушений радісний зойк. Прокляття! Було б смішно, якби він знову не скористався шансом на примирення! Він занадто гостро відреагував на хлопця з посмішкою, звичайно, у нього нічого не могло бути із Шарлі. Та все ж він не шкодував через його закривавлене обличчя, бо був упевнений, що цей постійно усміхнений хлопець, хоча й не отримав нічого від неї, все одно хотів би щось отримати. Але якби Шарлі наполягала, він би вибачився перед ним, звичайно, із задоволенням. І скористався нагодою, щоб дати йому зрозуміти, що він має шукати для себе інших жінок, яких захоче втішити в майбутньому.
Рат підвівся й почав говорити, щойно опинився у дверях.
— Вибачте, — сказав він, але одразу зупинився, коли опинився у приймальні.
Стілець, на якому сидів старий єврей, був порожній.
Рат вибіг з кабінету й подивився в коридор, розуміючи, що не впіймає цього чоловіка. Він похитав головою. Дивний птах. Але те, що він сказав, звучало дуже реалістично й правдоподібно.
Судячи з усього, Авраам Ґольдштайн не був тим вбивцею, якого зараз усі боялися в Берліні. Швидше, він виявився бойскаутом. Принаймні людиною з громадянською відвагою.
Шарлі почувалася трохи дивно, коли вийшла з телефонної будки на «Алекс». Вона подивилася на масивні цегляні стіни «замку». Вона говорила з ним по телефону в зоні видимості штабу, хіба вона не могла просто зайти туди? Ні, не могла. Звичайно, ні. Не лише через колег. Дзвінок виявився більш мирним, ніж вона собі уявляла. Він, здається, зовсім не усвідомлював, наскільки все серйозно. Що ж, їй довелося пройти через це зараз.
Вона перетнула величезний будівельний майданчик, який повільно давав уявлення про те, як мала виглядати Александерплац у майбутньому, і попрямувала до «Тіца». Ресторан універмагу був хорошим вибором, жодних сумнівів. Близько до штаб-квартири, але це не те місце, де з’являлися працівники поліції, принаймні добровільно. Кому захочеться провести свою заслужену обідню перерву в компанії плаксивих дітей та сварливих матерів?
Їй знадобилася хвилина, щоб помітити його. Помічник інспектора знайшов столик, який розташовувався досить далеко від них, щоб його майже не турбували усі ці буденні речі.
— Фройляйн Ріттер, — сказав він, підвівся й поправив її стілець, наче джентльмен старої школи. — Я радий, що ви знайшли для мене час.
Їй здалося, що він знову почервонів. Однак коли вона сіла навпроти нього за стіл, від цього не було і сліду. Помічник інспектора Ланге мав цілком нормальний колір обличчя.
— Вам, мабуть, цікаво, чому я викликав вас сюди, а не до себе в кабінет.
— Мене це влаштовує, — сказала вона.
— Що ж, у мене є на те свої причини. Те, що я хочу з вами обговорити, є цілком таємним.
— Добре, — вона запалила «Юно». Це, здавалося, змусило його нервувати. Чи він вже таким був?
— Директор Геннат високої про вас думки, — сказав він, — ви це знаєте?
Компліменти завжди бентежили Шарлі. Тим не менше це було приємно чути, подумала вона й насолодилася цим моментом. Їй не завадило б зараз, щоб хтось поплескав її по спині. Але чого хотів досягти Ланге? Вона затягнулася сигаретою.
— Чи можу я розраховувати на вашу розсудливість? — запитав він. — Про цю справу знають лише директор Геннат, доктор Шварц і я.
— Не знає навіть Бьом?
— Навіть Бьом.
— Я думала, що ви працюєте разом.
— Не над цією справою.
Шарлі кивнула. Це здавалося справді секретним.
— Це стосується дівчини? — запитала вона. — Александри Райнгольд?
— Опосередковано. На жаль, днями нашу розмову перервав наш колега Бьом.
— Не робіть з цього таку таємницю!
— Йдеться про смерть Бенджаміна Зінґера, — сказав Ланге. — Спільника Александри, який загинув, намагаючись втекти.