— Він щойно поїхав, — почув Рат крики чоловіка в халаті, — спустився звідти й сів у машину швидкої допомоги!
Що він мав на увазі під «звідти», він пояснив простим жестом, показавши вказівним пальцем на Рата. І на Торнова, який тим часом теж підійшов до вікна.
— У чому справа? — запитав кандидат в інспектори.
— Ґольдштайн, — сказав Рат. — Він втік від нас!
— Прокляття!
Двоє поліцейських пробігли повз медсестру геть з палати та опинилися в коридорі. Не минуло й хвилини, як вони були на вулиці, але було вже пізно. Машини швидкої допомоги ніде не було видно.
Торнов штовхнув ногою найближчий смітник. Він голосно загуркотів.
— Прокляття, — докоряв собі кандидат в інспектори, — це все я винен! Той дурний візок для посуду. Мабуть, він попередив його про нас!
— Гадаю, не стільки візок для посуду, скільки наша люба медсестра Рабіата, — сказав Рат. — Не звинувачуйте себе! Ніхто не міг припустити, що Ґольдштайн зараз у лікарні. Ми планували допитати свідка, і все, а не бігати за втікачем.
— Що ж, того свідка вже немає серед живих. Схоже, нам обом сьогодні пощастило.
Рату нічого було додати.
Звістка про повторну появу Авраама Ґольдштайна викликала в «замку» певне занепокоєння. Вільгельм Бьом негайно наказав Рату і Торнову доповісти. Здавалося, що бульдог бачив винного у цій ситуації чіткіше, ніж Рат. Начальник не звинувачував у цьому ані Торнова з візком, ані галасливу медсестру, а тим більше не той збіг, що Ґольдштайн був у той момент у лікарні та зміг втекти. Заради простоти він звинуватив у цьому Гереона Рата.
— Я правильно все розумію? — гаркнув він на Рата. — Це вдруге за кілька днів у вас з-під носу тікає підозрюваний у вбивстві?
Рат знав, що марно захищатися від Бьома, але все одно спробував.
— Ми не знали, що підозрюваний перебував у будівлі, — сказав він. — Я та мій колега Торнов мали інформацію лише про те, що Ґольдштайна раніше бачили в цій єврейській лікарні. А потім ми дізналися, що його дід...
Бьом його зупинив.
— Звідки ця інформація? — запитав він. — Чому я про неї нічого не знаю?
— Ми не хотіли турбувати головного інспектора через кожний анонімний дзвінок, — сказав Рат.
— Не через кожний. Цей був важливим.
— При всій повазі, пане старший інспекторе, це я прийняв анонімний дзвінок, на який ви тут натякаєте, а не інспектор Рат. І я перебуваю під командуванням старшого інспектора Кіліана з відділу «J», а не під вашим.
Коли Торнов це сказав, Бьом був приголомшений. Він не звик, щоб молодші підлеглі втручалися в розмову дорослих комісарів. І вже точно не таким самовпевненим тоном. Рат теж був вражений, але не показував цього.
— І крім того, — продовжив кандидат в інспектори, — наскільки важливим є такий дзвінок, зазвичай стає зрозумілим лише після того, як його розслідують, як було й у цьому випадку. За останні кілька днів наш відділ перевірив безліч таких дзвінків, більш-менш усі виявилися хибними.
Торнов справді застав Бьома зненацька. Минула мить, перш ніж старший інспектор знову заговорив.
— Тоді скажіть мені, чому все пішло не так, — пробурмотів він вже спокійно, що було своєрідною пропозицією миру.
— Від чергового ми дізналися, що в палаті 102 лежить Якоб Ґольдштайн, — сказав Рат. — Як виявилося пізніше, це був дід Авраама Ґольдштайна.
— І ви хотіли його допитати?
— Саме так.
— Ви бачили американця?
— Коли ми зайшли в палату, його вже не було. Виліз через вікно у двір. А потім він викрав машину швидкої допомоги.
— Яким, чорт забирай, чином його попередили? Напевно, він взагалі не планував виходити у вікно!
Торнов знову почав говорити, проте Рат його випередив.
— Збіг, — швидко сказав він, і кандидат в інспектори знову закрив рота. — Можливо, Ґольдштайн відкрив двері саме тоді, коли ми зайшли в коридор. Він знає моє обличчя; зрештою, ми часто зустрічалися в «Ексельсіорі».
— Він упізнав вас, — пробурчав Бьом і кивнув. Незважаючи на очікування, ця відповідь, здавалося, його задовольнила. — Яка дурниця, що він вас знає, інспекторе Рате, — нарешті сказав він. — Зберігайте стриманість надалі, коли може виникнути потенційна зустріч. Щоб Ґольдштайна більше ніщо не попередило про неї.
Рат смиренно кивнув.
— Хоч щось корисне дізналися під час допиту цього Якоба Ґольдштайна? — запитав Бьом.