— На жаль, ні, — Рат вибачливо знизав плечима, наче він теж був за це відповідальним. — Якоба Ґольдштайна вже немає серед живих, — сказав він. — Коли ми зайшли в палату, він лежав мертвий у своєму ліжку.
Бьом був приголомшений.
— Ви ж не збираєтеся сказати мені, що Ґольдштайн убив власного діда?
— Доволі дивний збіг обставин, що цей чоловік помирає саме тоді, коли його відвідує онук, вам так не здається? У будь-якому разі за погодженням з прокурором я доставив тіло на судово-медичну експертизу. Щоб перевірити таку можливість.
— Ви знаєте, що віра Мойсея забороняє розтини трупів?
Рат не знав цього ще кілька годин тому, коли йому про це розповів судмедексперт. Він кивнув.
— Доктор Шварц і сам єврей, — сказав він, — тому повинен знати, що робити в такій ситуації.
— Доктор Шварц — клятий агностик. Він рубає всіх, хто потрапляє на його стіл.
— Тоді я попрошу доктора діяти обережно. Можливо, достатньо буде аналізу крові чи ще чогось подібного. У всякому разі чоловік був смертельно хворий. У нього був рак підшлункової залози.
— Це ви також повинні сказати доктору Шварцу. Не те щоб він часто оглядав старих чоловіків, які могли кілька годин пролежати мертвими у своєму ліжку.
— Цього не може бути, його доньки та їхні родини були з ним незадовго до закінчення годин відвідувань, і тоді він ще був живий. Так сказала чергова медсестра.
— У Ґольдштайна є ще родичі в Берліні?
Рат кивнув.
— Дві тітки, якщо я правильно пам’ятаю.
— Прокляття! Чому ми тільки зараз дізнаємося про це? Відвідайте їх. Може, вони щось знають. Ви можете показати нашому кандидату в інспектори, як витягувати з людей потрібну інформацію.
Торнов, який дозволив Рату говорити, прокинувся від своєї летаргії. Він скептично подивився на Бьома.
— Вибачте, пане старший інспекторе, але я як кандидат в інспектори зараз призначений для розслідування у відділ розшуку під керівництвом старшого інспектора Кіліана, а не інспектора Рата, я...
— Я поговорю з Кіліаном, усе гаразд. Поки що працюйте разом з Ратом, — Бьом суворо глянув на Торнова, очевидно намагаючись відновити свій втрачений авторитет. — Ви заварили цю кашу, тож вам разом з нею розбиратися. Зараз для вас обох пошуки Ґольдштайна є головним пріоритетом, це зрозуміло?
Рат слухняно кивнув. Аудієнція у Бьома закінчилася.
— Схоже, що ви зараз мій партнер, — сказав він, коли вони вийшли з кабінету, і потиснув Торнову руку. — За хорошу співпрацю.
Кандидат в інспектори відповів йому рукостисканням.
— Я знаю, що все зіпсував у лікарні, — сказав він. — Я не хотів, щоб ви брали на себе відповідальність за це. Але все одно, дякую вам.
— Та припиніть, нічого ви не зіпсували. І зрештою, вам не потрібно доповідати Бьому про кожну дрібницю.
— Ну, я тут, щоб повчитися у вас, — усміхнувся Торнов.
— Правильно, — сказав Рат. — Тепер ви мій учень. От що мене цікавить: чому ви стали поліцейським?
Торнов вагався.
— Чому ви про це питаєте?
— Я питаю про це у кожного нового працівника, — засміявся Рат. — Не соромтеся навести більше ніж одну причину, якщо ви не впевнені.
— Я впевнений, — голос Торнова став серйозним. — У мене є лише одна причина.
— Яка саме?
— Моя сестра.
Рат чекав, поки кандидат в інспектори продовжить говорити, але він мовчав. Себастьян Торнов виглядав настільки серйозним, що Рат не наважився розпитувати далі.
— Що ж, а тепер спочатку заберіть свої речі, а потім я покажу вам свій кабінет та колег, — сказав він, порушуючи мовчанку.
— Мені майже нема чого забирати, — сказав Торнов. — Крім того, я хотів би, щоб Бьом поговорив із Кіліаном, перш ніж я знову з’явлюся там.
— Що ж, тоді ходімо зі мною. Це за рогом.
Коли Рат відчинив двері, Кірі вже очікувально стояла і виляла хвостом.
— Ви берете на роботу свою собаку? — запитав Торнов.
Рат знизав плечима.
— Тільки якщо немає іншого виходу, — він вказав на Еріку Фосс, яка сиділа за столом і розмовляла по телефону. — Наша секретарка, фройляйн Фосс.
Еріка Фосс поклала слухавку й виглядала зацікавленою.
— Це наш новий колега, Еріко, — пояснив Рат. — Пан Торнов є кандидатом на посаду інспектора і поки що працюватиме у нас.
Секретарка сіла рівніше й відповіла Торнову посмішкою. Здається, їй сподобався новий колега.
Шарлі довелося контролювати себе, щоб не піддаватися спокусі зазирнути в магазини. Наповнені товаром столи, які оточували галереї на всіх чотирьох поверхах та величезний світловий люк, що вінчав все навколо, — важко було встояти перед цією красою. «Вертгайм» на Лейпцизькій площі був її улюбленим універмагом з дитинства, відтоді як вона супроводжувала свою матір до цього бастіону консюмеризму. Цього разу вона прийшла сюди не за покупками, проте зловила себе на тому, що мимоволі переглядає літні пропозиції, деякі ціни на них уже були вказані зі знижками. В її гардеробі справді була б не зайвою нова блузка...