— І ви думаєте, що він міг би мені допомогти?
Жінка знизала плечима.
— Якщо вам пощастить, може вам він скаже більше, ніж іншим. Її не бачили тут, відколи її звільнили. Можливо, їй було просто соромно.
— Кажете, Еріх?
— Еріх Рамбов, він працює внизу, у м’ясній крамниці.
Шарлі підійшла до каси й розрахувалася. Вона також взяла пляшку шампанського, адже їй було що святкувати, наприклад, своє нове майбутнє в кримінальній поліції Берліна. Вона також заощадила на сьогоднішньому обіді, тож могла дозволити собі цю маленьку розкіш. З продуктовим пакетом в руках вона шукала шлях до м’ясної крамниці, але цього разу їй не пощастило. М’ясник Еріх Рамбов вже пішов додому, бо у цей день тижня у нього був вільний вечір.
Рат з’явився в ресторані «Кемпінські» на десять хвилин раніше. Ніяких запізнень, тільки не сьогодні ввечері. Він думав про те, щоб взяти з собою Кірі, собака завжди була в пригоді, коли справа доходила до того, щоб задобрити Шарлі, але бідну тварину все одно не пустили б у ресторан. Тож Рат знову вдався до послуг подружжя Леннарц, які були раді взяти собаку на ніч, тим паче що за неї давали хороші гроші. Якщо так триватиме й далі, то одного дня родина домоуправителів зароблятиме більше грошей за нагляд за собакою, аніж на своїй справжній роботі.
Він віддав букет офіціанту й підсунув чоловікові дрібну купюру, це було вкладення в столик на терасі з найкращим краєвидом на Кудамм, що стояв не посеред усієї метушні, а трохи осторонь, де було спокійніше. Все повинно бути ідеально. Він хотів, щоб вона повернулася, він хотів нарешті позбутися цієї дивної напруги між ними й показати їй, що вона для нього значить. Він був готовий піти до кінця, як і декілька днів тому, і сподівався, що цього разу йому пощастить більше. Рат не лише прийняв вдома душ і одягнув новий костюм, він також поклав каблучку у кишеню. Каблучку, що колись лежала в кельнських келихах для шампанського, але так і не була використана за призначенням.
Час очікування він гаяв із сигаретою. Офіціант щойно поставив квіти на стіл у красивій сучасній вазі з емблемою «Кемпінські» та замінив попільничку, він був настільки ж уважним, як і коридорні в «Ексельсіорі», і в цей момент з’явилася вона, як завжди пунктуальна до хвилини. Рат затамував свій подих. Шарлі виглядала приголомшливо у своїй червоній сукні. Він насолоджувався кожною секундою, поки спостерігав за нею, коли вона оглядала залу, не помічаючи його, а потім, коли з нею розмовляв офіціант. Він зробив би все для цієї жінки, він відчув це в ту саму мить. Зараз же йому залишалося лише переконати її, що Гереон Рат — не такий вже й поганий хлопець, що він — правильний вибір для неї, єдиний. Попри все.
Його серце забилося швидше, коли офіціант підвів її до столу. Рату здалося, що він побачив принаймні легку усмішку на її обличчі, коли вона помітила його. Добрий знак! Він підвівся й підштовхнув їй стілець. Проте Шарлі трималася осторонь, коли вона віталася з ним та сідала. Жодних обіймів, жодного легкого поцілунку. Рат залишався таким же холодним, як і вона, хоча йому було важко це вдавати.
Її погляд упав на квіти. Вона одразу помітила, що вони не були придбані на кошти декораторів «Кемпінські», це було очевидно. Адже стандартні квіткові декорації у вазах за іншими столиками були набагато скромнішими.
— Від тебе? — запитала вона.
— Були скарги на останній букет, — відповів він. — Він, мабуть, був трохи пошарпаний. Сподіваюся, тобі сподобається заміна.
Шарлі не засміялася, навіть не посміхнулася. Вона порпалася в своїй сумочці, витягла звідти пачку «Юно» та сірникову коробку і поклала їх на стіл. Виглядало це так, наче вона готувала зброю до двобою.
— Як пройшов твій день? — запитав Рат.
— По-різному, — вона запалила цигарку й кинула сірник у незайману попільничку. — А твій?
Рат знизав плечима.
— Наше спостереження було провалено. Той чоловік від нас втік.
Вона слухала. Ну, хоча б якась реакція!
— Той гангстер? — запитала вона.
Рат кивнув.
— Ще в суботу. Хтось із працівників допоміг йому, — він теж закурив, хоча загасив свою останню цигарку «Оверштольц» лише три хвилини тому. — Щось чутно про твою Алекс?
Шарлі похитала головою й випустила сигаретний дим у бік живоплоту, що відокремлював терасу «Кемпінські» від тротуару Кудамма.
— Пробач мене за той день, — продовжив Рат. — Не думай, що я не сприймаю твою справу серйозно. Це правильно, що ти шукаєш цю дівчину.