— Ти раптом став мене розуміти, коли й сам зіштовхнувся зі схожою проблемою?
— До сьогодні я просто не знав, як почувається людина, коли опиняється наодинці з такою проблемою.
Шарлі кивнула. Він ніколи не бачив, щоб вона так жадібно курила цигарку, чи просто ніколи раніше цього не помічав?
— Ти навідала її брата вдруге? — запитав він, граючи в досвідченого слідчого. — Ось з чого я б почав. Або з «Вертгайма». Мені про це сказав її батько, вона там працювала.
— Дякую за підказку, пане комісаре. Поговорімо про щось інше.
Він швидко затягнувся сигаретою, перш ніж з його вуст встигло вислизнути необдумане слово. Треба вміти розуміти жінок! Минулого тижня вона сварилася через те, що він недостатньо серйозно сприйняв її справу, а тепер вона хотіла якомога швидше закрити цю тему! Вона просиділа тут менше двох хвилин, а Рату знову довелося взяти себе в руки.
— У мене тепер є новий колега, — він спробував розпочати нову розмову. Але це не дало результату, бо біля їхнього столу з’явився офіціант з картою напоїв. Рат замовив ґевюрцтрамінер{91}, а Шарлі — мінеральну воду.
— Дякую за запрошення, — сказала вона.
— Можеш замовити щось шикарніше, — сказав він. — Я взяв з собою достатньо грошей. Чи ти боїшся, що я захочу тебе напоїти?
Шарлі проігнорувала його втомлений жарт; вона ніби зовсім не чула його слів. Рат тихенько побарабанив пальцями по скатертині, розуміючи, що йому уривається терпець. Тоді більше ніяких жартів, ані невдалих, ані влучних. Він не буде намагатися бути хоча б трохи смішним чи веселим. Якщо вона так хоче!
— Ти сказала, що нам варто поговорити, — мовив він. — Тож поговорімо.
— Поговорімо, — відповіла Шарлі. — Але, можливо, нам треба перестати танцювати довкола цієї теми. Ти збираєшся вибачатися перед Гвідо?
Невже у цей вечір вони будуть говорити про того хлопця з дурною усмішкою?
— Так, хай йому грець, — сказав він голосніше, ніж хотів. — Я вже обіцяв тобі це по телефону. Це все, про що ти хотіла зі мною поговорити? — Він сам був трохи вражений своєю гучністю. Але й вона не давала йому можливості взяти себе в руки.
Шарлі загасила цигарку. Вона торкнулася пачки правою рукою, ледь не витягнувши наступну, потім, здавалося, усвідомила, що робить, і відштовхнула «Юно» вбік. Тільки тоді Рат помітив, тільки цієї миті, що її напускна байдужість була лише маскою. Шарлі нервувала навіть сильніше за нього. Він просто не був упевнений, добрий це знак чи поганий.
— Пробач, — сказав він. — Я знаю, що облажався, можливо, тому я такий роздратований. Це більше не повториться.
Тепер Шарлі дістала з пачки наступну «Юно». Рат витягнув «Оверштольц». «Тоді будемо просто курити одне проти одного», — подумав він. Тепер він знав, що вона не бажала говорити з ним про щось приємне. Він вже очікував гіршого, але вирішив так легко не здаватися, він міг їй це пообіцяти.
Але спершу він дав їй прикурити, і тоді вона кинула на нього такий погляд, що розривав йому серце; у цьому погляді застигло невпевнене запитання. Що з нею? Що було в неї на думці? Невже вона хотіла?..
Посеред їхнього мовчання офіціант приніс напої. Здавалося, навіть він помітив, що між двома гостями щось не так. Коли чоловік пішов, Рат підняв свій келих, причому зробив це досить невиразно, щоб це могло, проте не обов’язково, означати тост. Вино було цілком непоганим. І за потрібної температури він одразу зробив ще один ковток. Шарлі не торкалася своєї газованої води; вона курила так, ніби їй за це платили.
— Ти маєш рацію, не будемо говорити про ту історію з Гвідо, — сказала вона. — Мені потрібно з тобою поговорити про дещо більш важливе.
Рат побачив, як справджуються його найгірші страхи. Він, напевно, почав би так само, якби хотів поставити крапку. Але він не хотів цього, він, хай йому грець, зовсім цього не хотів!
Він дуже напружився від її слів, він просто дивився на її вуста й чекав тих слів, які злетять звідти, навіть не наважуючись видихнути. Але Шарлі, здається, було важко сказати те, що вона хотіла сказати. Минула ціла вічність, перш ніж вона знову заговорила, і він вже боявся, що от-от почне задихатися.
— Ти ж знаєш професора Геймана, — нарешті сказала вона. — Кримінальне право. Цей чоловік стане моїм науковим керівником, якщо я колись отримаю докторський ступінь.
Рат кивнув, хоча пам’ятав його невиразно. Весь цей юридичний світ, цей академічний гурток в університеті завжди залишався для нього чужим. Кілька разів він забирав Шарлі після нарад та інших зустрічей і познайомився там з кількома її професорами та однокурсниками. Але, окрім хлопця з усмішкою, він не зміг запам’ятати жодного обличчя. Якщо Гейман справді був тим, про кого він подумав, коли почув це прізвище, то йому мало бути близько шістдесяти чи навіть сімдесяти років. Рат відчув, як у нього пересохло в роті, і зробив швидкий ковток вина. Що це мало означати? Невже вона хотіла зізнатися йому, що закрутила роман зі своїм колишнім професором?