— Таке обґрунтування є, — Гжезинські сформулював його так: — Через величезний тиск, який зараз зазнає сержант Кушке через трагічні події в «КаДеВе», його тимчасово звільняють від служби. Щоб не ускладнювати роботу йому та його колегам.
— Є ще дещо, — сказав Ланге, дістаючи зі свого піджака коричневий конверт і кладучи його на стіл Гжезинські. — Ми також повинні подбати про це, поки про це не дізналися в пресі. Це може підштовхнути їх у тому напрямку, який нам нашкодить.
Начальник поліції відкрив конверт.
— Що це?
— Сьогодні вранці, після того як я зробив фотографії на Віттенбергплац, я поїхав до будинку Кушке. Це зовсім поруч, у Шенеберзі.
Гжезинські тримав конверт догори дном, і пів дюжини фотографій випали на його стіл.
— Кушке не повідомляв про цей інцидент, — продовжив Ланге, — факт, який мене дуже дивує — хоча насправді зовсім не дивує, оскільки він зміцнює мою віру в те, що цій людині є що приховувати.
Гжезинські уважно слухав. І, слухаючи, він дивився на фотографії, розкидані по його столу. На них був зображений фасад багатоквартирного будинку в Шенеберзі, на якому хтось швидко написав великими літерами:
ПОМСТА ЗА БЕННІ З.
Шарлі давно не прокидалася так рано. Ще й після такої ночі! Але що робити; у неї не було іншого виходу, м’ясна лавка у «Вертгаймі» відкривалася дуже рано. Тож вона насилу встала з ліжка та пішла в душ, поїхала на метро до готелю «Кайзергоф», а потім трохи пройшлася пішки вулицею Фосштрасе, повз Міністерство юстиції та посольства різних країн. Це був один бік Фосштрасе, реліквії королівського прусського минулого Берліна, а з другого боку вулиці простягнувся на кілька сотень метрів величезний будівельний комплекс, який, незважаючи на всі свої архітектурні прикраси, мав промисловий вигляд: універмаг «Вертгайм», фасад якого виходив на Лейпцигерштрасе, тоді як його задня частина визирала на Фосштрасе. Колись тиха вулиця стала рятівним кругом для величезного універмагу, найбільшого в місті; «Вертгайм», цей голодний монстр, який повинен був щодня задовольняти потреби тисячі клієнтів, отримував постачання саме через Фосштрасе. Фургони з новими товарами їздили Фосштрасе, сміттєвози забирали те, що не було продано, з боку Фосштрасе, та й більшість працівників «Вертгайма» починали свій робочий день на Фосштрасе. І їм усім доводилося проходити через великі ковані ворота в огорожі, яка більше личила б замку чи особняку, аніж зоні доставки на складі універмагу.
Шарлі позіхнула. До біса коротка ніч. Вечір із Гереоном пройшов не так, як вона думала. Зрештою вона пила шампанське не сама. І все закінчилося тим, що вони поділилися салатом з креветками, влаштувавши невеликий пікнік у ліжку. Після. І перед наступним разом. Вчора все так вирішилося, проте сьогодні вона вже нічого не розуміла. Шість місяців за кордоном з Гейманом, що було вирішено без попередження Гереона, і він на це погодився. А потім вона знову піддалася його чарівності та його клятим дурним жартам, хоча уявляла собі все інакше. Можливо, навіть вже змирилася з тим, що уявляла. Коли це сталося насправді; коли вечір прийняв вирішальний поворот? Приблизно в той момент, коли вона перейшла з мінеральної води на шампанське, а потім на біле вино й забула про всі свої наміри, з якими вступила в цю розмову. І ось вони обоє знову опинилися на Шпенерштрасе та в ліжку. Там, де вони завжди найкраще розуміли одне одного.
Рано-вранці голосно задзвонив будильник. Вона дозволила Гереону, який сонно кліпав на неї очима, знову заснути, тоді як сама встала, а після душу сіла за кухонний стіл з чашкою кави й захотіла викурити сигарету. Зрозумівши, що її «Юно» закінчилися, вона вирішила пошукати в піджаку Гереона його пачку «Оверштольц». І знайшла там каблучки.
Коли вона думала про це відкриття, її досі мучило сумління. Дві схожі каблучки, які виглядали збіса дорогими, і одна з них ідеально пасувала її безіменному пальцю. Друга була трохи більшою.
Прокляття!
У цю мить в її голові промайнуло стільки суперечливих й непослідовних думок, що вона мусила сісти. І навіть забула через це про сигарети.
Обручки! У нього в кишені були обручки! Він серйозно хотів їй вчора ввечері зробити пропозицію? У той вечір, коли вона просила про серйозну розмову? Важко уявити. Хоча з Гереоном все було можливо. Їй довелося згадати про Кельн, зіпсований вечір у ресторані, букет троянд, яким він ударив Гвідо в обличчя. Можливо, він носив ці каблучки днями, тижнями, місяцями, чекаючи слушного моменту. Який, звичайно, так і не настав. Важко уявити, що Гереон Рат, який міг бути досить сміливим або принаймні голосним у спілкуванні з начальством чи злочинцями, виявився надто боягузливим чи надто сором’язливим, чи ще якимось, щоб зробити пропозицію Шарлотті Ріттер? Важко уявити? Звичайно, вона могла це уявити.