— Я подруга Александри Райнгольд, — сказала Шарлі. Рамбов зліз зі свого велосипеда й штовхнув його до воріт.
— Отже, — сказав він, усе ще підозріло. — То що ви від мене хочете?
— Я шукаю Алекс. Ви з нею друзі, чи не так?
— Друзі? Я вже давно її не бачив. Ви питаєте не ту людину. Вона наче втекла з дому, хіба ні? Тепер пропустіть мене, будь ласка! Мені треба на роботу, я спізнююся!
Еріх Рамбов просто залишив Шарлі на місці, помахав своєю перепусткою перед черговим та проштовхнувся повз чоловіка в уніформі до приміщення універмагу. Незліченна кількість велосипедів уже виблискували на сонці біля сходів до вантажної рампи, він поставив свій поруч і застрибнув сходами на рампу. Незважаючи на свій поспіх, він зупинився нагорі й повернувся назад, його рука вже трималася за ручку металевих дверей, що вели в будівлю. Його очі шукали Шарлі за ґратами огорожі і знайшли її. Він почувався непоміченим і безсоромно розглядав її, що Шарлі, яка вже повернулася до Рамбова спиною, могла добре бачити в своєму маленькому косметичному дзеркалі. Його погляд на якийсь час затримався на ній, а потім худий м’ясник-підмайстер зник у величезній будівлі «Вертгайма».
Шарлі трохи почекала, а потім знову підійшла до впертого чергового.
— Вхід стороннім заборонено, — почав він знову, перш ніж вона встигла щось сказати.
— Мені не потрібно всередину, я просто хочу отримати інформацію, — сказала Шарлі й була задоволена спантеличеним виглядом на обличчі чоловіка. — Коли зазвичай закривається м’ясна крамниця?
Цього разу черговий був поступливішим. Напевно, він був щасливий, що нарешті позбувся цієї прикрої незручності.
Марго Кон була вражена. Її племінник Авраам в Берліні, син її брата? Їй нічого про це невідомо. А в те, що син Натана є гангстером, до того ж убивцею, вона взагалі не могла повірити.
— Мій брат створив текстильний бізнес в Америці, де ним зараз керує Авраам. Вже багато років, — вона сказала з недовірою. — Яким він може бути гангстером? Він законослухняний торговець текстилем!
— Ваш брат уже пішов на пенсію? — запитав Рат, намагаючись заспокоїти жінку.
— Мій брат помер.
— Вибачте, я цього не знав.
Розмова з Марго Кон була невдалою, хоча й не із самого початку. Це було чим завгодно, тільки не прикладом успішного допиту. Рат скоса глянув на Торнова, але на обличчі кандидата в інспектори не було жодних ознак емоцій. На щастя, покоївка порушила незручну мовчанку, коли принесла тацю з чаєм і печивом.
Рат і Торнов сиділи в елегантній вітальні, можливо, трохи старомодній, але тим не менш стильно вмебльованій. Марго Кон, уроджена Ґольдштайн, жила зі своєю родиною в тіні Колони перемоги, неподалік від Рейхстагу, лише за кілька будинків від Міністерства внутрішніх справ Рейху. За останні десятиліття з кількома роками вулиця Ін-ден-Зельтен дедалі сильніше перетворювалася з району розваг на ексклюзивну адресу, особливо там, де вона межувала з кварталом Альзенфіртель, в якому серед жильців домінували дипломати та політики. Рат визирнув у вікно, крізь яке за кількома деревами можна було побачити кам’яну гору фасаду «Кролль-опери» та сіро-блакитне небо, поки дівчина роздала чайні сервізи й знову зникла після кивка господині. Марго Кон власноруч розливала чай непроханим гостям. Рат додав трохи цукру в свій чай і глянув на Торнова. Кандидат в інспектори його одразу зрозумів. Треба щось міняти.
— Коли ви востаннє бачили свого батька? — запитав Торнов, і Рат був вражений тим, скільки співчуття було в його голосі.
Марго Кон одразу стала більш поступливою.
— Учора після обіду, — сказала вона, знову сідаючи й при цьому спритно тримаючи чашку. — Ми відвідали його з родиною. Останні кілька тижнів ми були там майже щодня.
— І він був у порядку вчора вдень?
— Що значить в порядку? Ми всі знали, що йому залишилося жити зовсім небагато. Він і сам це знав краще за всіх. Але батько не боявся смерті. Він ніколи не боявся. Він... був дуже релігійним. Єдиною поганою річчю для нього був біль.
— Хіба він нічого не говорив про Авраама? Навіть не згадував про нього? Ваш племінник, мабуть, кілька днів тому відвідав свого дідуся в лікарні.
Вона похитала головою, радше обурено, ніж заперечливо.
— Навіть якщо він був у місті, то не вбивав його, — сказала вона, — свого власного діда! Ви ж справді так не думаєте?
Рат відклав ложку, якою розмішував чай. Він уже збирався відповісти, коли двері відчинилися, і до кімнати увійшов енергійний чоловік. Представлення було зайвим, Рат і Торнов вже знали, що це був доктор Герман Кон. Адвокат висловив здивування та невдоволення візитом поліції.