Шарлі спокійно спостерігала за цим видовищем. Вона навіть почала трохи насолоджуватися своїм спостереженням. По-перше, завжди було приємно спостерігати за роботою інших, але в цьому випадку це було особливо приємно, оскільки вона знала, що Кушке мав змити почерк Алекс. Це повернуло її до планів на другу половину дня. Мине ще одна година, і їй буде треба знову сісти велосипед з Моабіту.
Час від часу хтось підходив до Кушке і заводив з цим чоловіком коротку розмову. Кушке, здається, це не подобалося, незалежно від того, знав він перехожого чи ні, він завжди відмахувався від них кількома словами, зазвичай навіть не обертаючись до людей, які з ним розмовляли, а просто продовжував незворушно скребти. Фарба сходила досить добре, слово «ПОМСТА» майже неможливо було прочитати, «ЗА» теж зникало з очей.
Шарлі подивилася на годинник. Вже час вирушати, вона не хотіла пропустити Еріха Рамбова. Вона допила останню каву, поклала біля чашки монету вартістю одна марка й вийшла з кафе. Ланге сам сказав: пошуки Алекс були пріоритетними.
За пів години вона вже була у зоні доставки «Вертгайма», вдруге за цей день. Але цього разу вона залишилася стояти подалі від воріт. Сьогодні вранці після її повернення з «Вертгайма» велосипед Грети Міле винесли з підвалу та накачали. Вона давно не їздила на чомусь подібному, але це було необхідно для її сьогоднішньої місії.
Він був пунктуальним. Еріх Рамбов виштовхнув свій велосипед з приміщення універмагу з першою групою працівників «Вертгайма». Він закріпив закривавлений пакунок на багажній полиці, ймовірно, вечеря для себе чи обрізки для собаки. Він сів на Фосштрасе й поїхав далі. Шарлі застрибнула на хиткий велосипед Грети й вирушила за ним.
Еріх Рамбов їхав збіса швидко, їй доводилося сильно крутити педалі, щоб встигати за ним. І при цьому вона мала бути впевнена, що не під’їхала занадто близько, щоб він міг її впізнати. На всякий випадок вона переодяглася, обравши одяг зовсім інших кольорів, аніж сьогодні вранці, поєднання коричневих та сірих тонів; у неї в шафі не було нічого ще більш непримітного.
Він їхав через місто — через площу Вердерський ринок та Кьонігштрасе — в східному напрямку. Коли вони проїжджали повз «Алекс», і Рамбов вправно петляв об’їздами навколо будівельного майданчика, Шарлі молилася, щоб жоден колега із «замку» не побачив її такою: вона на велосипеді переслідує худого підмайстра м’ясника. Нічого подібного не сталося, її ніхто не зупинив, і вона поїхала далі. Шарлі просто сподівалася, що хлопець живе не надто далеко на сході міста, бо вона вже захекалася. Потім він виїхав на Грайфсвальдерштрасе, знову вгору! Нарешті вони дісталися місця призначення — м’ясник заїхав у двір на Ліппенерштрасе. У повітрі витав запах сусідньої пивоварні: солоду та браги. Шарлі спішилася і уважно оглянула під’їзну доріжку. Рамбов відніс свій велосипед у підвал. Шарлі чула, як калатає її серце та шиплять легені, але вона повільно переводила подих. Рамбов повернувся із закривавленим пакетом у руці та зник у задній прибудові. Шарлі трохи почекала, а потім підійшла туди, припаркувала свій велосипед біля стіни будинку й переглядала поштові скриньки, поки не знайшла табличку з потрібним іменем. «Родина Гюнтера Рамбова». Отже, він жив з батьками. Корисно знати. Поки Шарлі ще стояла на подвір’ї, вона знову накрутила педалі й енергійно виїхала через ворота назад на вулицю. Це має виглядати так, ніби вона дуже поспішає, і у неї попереду довгий шлях. Ніхто не повинен здогадуватися, що вона не мала жодного наміру залишати це місце.
Вони знайшли викрадену машину швидкої допомоги. Нарешті. Коли Рат повернувся з обідньої перерви з Торновом та Ґрефом, якого вони зустріли в «замку», Бьом вже залишив це повідомлення Еріці Фосс. Люди з відділу розшуку знайшли автомобіль біля вантажного депо в Моабіті. Звичайно він був порожній; жодних ознак Ґольдштайна.
— Старший інспектор Бьом вважає, що ви повинні поїхати туди зі своїми людьми, пане інспекторе, — сказала Еріка Фосс.
— Райнгольде, чому б тобі не взяти з собою нашого кандидата в інспектори й не подбати про це, — сказав Рат. — У мене зустріч, яку я не можу перенести.
У їдальні у Рата склалося враження, що двоє молодих людей добре порозумілися. Ґреф був лише трохи старший за Торнова, але мав зовсім іншу поліцейську кар’єру, завжди був в рядах кримінальної поліції і ніколи не служив в уніформі. Наскільки Рату було відомо, Райнгольд Ґреф працював з Геннатом майже від самого початку. Що говорило на користь помічника інспектора, тому що Будда брав лише найкращих людей. Принаймні у більшості випадків. Бо якимось чином у його гніздо було підкинуто кілька тухлих яєць, як Червінські чи Бреннер. Хоча Червінські, мабуть, був колись хорошим слідчим протягом багатьох років, проте після того як його занадто часто ігнорували під час підвищень, він, очевидно, втратив будь-яке бажання та амбіції. А Бреннер? Ну, на щастя, того ідіота відправили подалі. Після торішнього дисциплінарного провадження його перевели кудись у Східну Пруссію, десь на задвірки країни, де він не міг заподіяти нічого поганого. Комісар, переведений у покарання, мабуть, сидів зараз у затхлому кабінеті й думав, як би помститися Гереону Рату. Насправді Бреннер втрапив у цю ситуацію сам, але, мабуть, він сприймав це інакше.