— Це вчорашній випуск. Вам потрібен свіжий? — Він поклав щойно надрукований «Таг» поверх старого. Заголовок, підкреслений червоним, виглядав не дуже приємно:
Єврейський гангстер тероризує Берлін.
Що робить поліція?
— У вас затишшя? — запитав Рат. — Інакше чому ви все ще це друкуєте?
— Тому що люди хочуть це читати.
— І чому його релігія така важлива, що має бути в назві? Це майже схоже на напад.
— Це Ізидор Вайс{96} відправив вас до мене? — Фінк засміявся. — Чого ви хочете, пане Рате? Я думав, у вас є інформація, а потім ви прийшли до мене з такими старими речами.
— Я маю інформацію.
— Ви маєте на увазі борги від азартних ігор? Кого це хвилює?
Пелька Фінка все ще була широко відкритою, але Рату здалося, що він чує невпевненість, яка тремтить за фасадом цього твердого голосу.
— Не хвилює? Тоді у мене є дещо інше. — Він запалив цигарку. — Я також можу повідомити вам, наприклад, що наступні кілька днів і тижнів для вас пройдуть набагато спокійніше, якщо ви розкажете мені тут і зараз, як ви отримали фоторобот та внутрішню інформацію поліції, яку ви використали, щоб зліпити докупи свою жалюгідну статтю.
Фінк загасив цигарку й зітхнув, наче Рат викликав у нього найглибше співчуття.
— Пане комісаре, я не знаю, чого ви від цього очікуєте. Як часто, на вашу думку, ваш колега Бьом докучав мені цим за останні кілька днів? І моя відповідь завжди була однаковою.
— А саме?
— Я не видаю своїх інформаторів. Серйозний журналіст ніколи не називає своє джерело. За жодні гроші.
— Справді за жодні? — Рат витягнув з кишені конверт.
— Німецького журналіста не можна купити!
— Ви заборгували загалом чотирнадцять тисяч, які потрібно віддавати. Незаконні азартні ігри.
— Я не розумію, про що ви говорите, — сказав Фінк, але було помітно, що він це добре розумів, але поки не міг зрозуміти, як Рат отримав цю інформацію.
— Я думаю, ви точно знаєте, про що я говорю. І вірите чи ні, але я — той добрий дядечко, який може вам допомогти. Якщо ви готові співпрацювати.
Фінк нічого не сказав, тільки запалив наступну сигарету. Погляд, який він кинув на Рата, був сумішшю недовіри, страху й презирства.
— Я не можу пробачити вам ваш борг. Не переоцінюйте мій вплив. Але я можу гарантувати, що термін буде подовжено, а процентні ставки впадуть. І, можливо, таким чином ви збережете більше цілих кісток у пальцях.
— Який з вас поліцейський? Ви не тільки корумпований, ви ще й погрожуєте мені?
— Ви граєте у свої недолугі ліві ігри, я граю — у свої.
Фінк вдихнув так, ніби нікотин йому потрібен був так само, як і кисень.
— Чому ви взагалі думаєте, що у мене є борги за азартні ігри? — запитав він.
Рат усміхнувся якомога більш саркастично.
— Вибачте, — сказав він. — Я не видаю своїх інформаторів.
Він загасив цигарку й підвівся.
— Ще раз вибачте. Мені ще треба вигуляти собаку, вона стає неспокійною.
Він нахилився й узяв за повідець Кірі, яка замахала хвостом, щойно зрозуміла, що вони збираються вийти на свіже повітря. Рат був уже на півдорозі до дверей, коли почув позаду себе голос Фінка.
— Стійте. Зачекайте!
Рат зупинився. Оскільки він стояв спиною до Фінка, то не втримався від посмішки, що розпливлася по його обличчю.
Ні, тут було зовсім не схоже на «Адлон»{97}, зовсім нічого спільного. Цегляні стіни були вологі, земля тверда. А в повітрі стояв пронизливий запах навозу, гною, солі та крові. І ще якихось хімікатів, про рівень токсичності яких вона воліла не знати. А вночі завжди лунали крики, які можна було почути і на фабриці осей, проте тільки тут вони були настільки гучними, що Алекс прокинулася від жаху в першу ж ніч і на мить подумала, що прямо поруч із нею кричать тварини, що помирають.
Що це за схованка! Старий цех для соління шкур чи як там Еріх назвав цю діру? І вона має бути вдячною за це?
Певним чином, звичайно, вона була вдячна. Проте шкода, що тепер у нього знову з’явилися помилкові надії. Вона не бачила його відтоді, як її звільнили, і була рада, що її розділ про Еріха підійшов до кінця. Але коли вона чекала його позавчора, готова втекти будь-якої миті, якщо він дивно відреагує на неї, вона помітила, що нічого не змінилося, що він все ще обожнював її, як і раніше. Це правда, вона скористалася ним. З іншого боку, він розважився, тому все ніби вирівнялося. Щойно вона залагодить свою справу з тим поліцейським-вбивцею, вона поїде з Вікі в інше місто, можливо, у Вроцлав, родина Вікі звідти родом, принаймні це досить далеко, щоб берлінська поліція більше не могла їх дістати.