— Слухай, хлопче, — сказав Кралле, клацнувши ножем. — Я не знаю, чи знаєш ти, що це? Але це означає, що тобі краще забратися звідси і залишити нас у спокої.
— Я залишу вас у спокої, якщо ви залишите у спокої дівчину.
— А навіщо нам це робити?
— Ідіть геть, і все буде гаразд.
Ці слова знову викликали у нього сміх.
— А якщо ми захочемо залишитися? — запитав Кралле. — Що ти тоді робитимеш? Ти навіть не озброєний.
— Хто сказав? — Еріх відкрив свою сумку й дістав тесак, один зі своїх інструментів з м’ясної крамниці.
— І що це таке? — Кралле зробив до нього кілька кроків. — Виглядає не дуже гострим.
— Це й не обов’язково, — сказав Еріх. — Все здебільшого залежить від того, наскільки сильно ним бити. І як швидко.
Поки він говорив, дуже спокійно й не виказуючи емоцій, він блискавичним рухом протягнув тесак по животу Кралле — так раптово, що той взагалі не встиг відреагувати. Кралле ошелешено подивився на тесак, лезо якого тепер виблискувало криваво-червоним кольором, потім на свій живіт, після зустрічі з яким тесак став слизьким, і на свій член, з якого тим часом витекла остання крапля крові. Тоді він впустив свій ніж й обома руками спробував затиснути свій живіт, щоб його кишки не вивалилися із розітнутого черева.
Еріх Рамбов стояв із закривавленим тесаком в руках і незворушно дивився на інших.
— То що? — запитав він. — Хто хоче бути наступним?
Шарлі поняття не мала, куди зник Рамбов. Він зайшов у ту занедбану цегляну будівлю?
Або, можливо, він зник десь в іншому напрямку на цій ділянці. А це було величезне, окреме маленьке містечко, побудоване з єдиною метою: перевозити тварин від життя до смерті, щоб Берлін не помер від голоду.
Вона думала, скільки їй ще чекати. Чи краще було б зателефонувати Андреасу Ланге з найближчої телефонної будки, щоб приміщення скотобійні прочесав великий загін поліції? У будь-якому випадку це було б простіше. Але тоді вона відчувала б себе так, наче зрадила Алекс. Хоча вона цій дівчині зовсім нічого не обіцяла, взагалі нічого.
Раптом іржаві залізні двері цегляної будівлі відчинилися, і звідти вискочили четверо хлопців з блідими обличчями та переляканими очима. Один тримався за свою закривавлену щоку. Не помічаючи Шарлі, вони пробігли повз неї, наче хтось гнався за ними.
Вона якусь мить дивилася услід цим чотирьом, а потім перевела погляд на залізні двері, які все ще тихенько рипіли на петлях. Шарлі не стала довго думати і зайшла всередину.
Будівля була порожня. Тут смерділо ще огидніше, ніж на дворі, бо до тваринного запаху додавалося щось хімічне. Шарлі прислухалася, їй здалося, що вона чує голоси, але тепер знову стало тихо. Вона тихенько промацувала свій шлях, нашорошивши вуха, намагаючись не видати жодного звуку. Вона перевірила свій пістолет. Маленький кишеньковий пістолет, який їй дав Ланге, старий бельгійський «Піпер Баярд», вона насправді взяла з собою через Кушке, на той випадок, якщо вона потрапить у ризиковану ситуацію, стежачи за ним. Вона звела курок «Баярда» і повільно пробиралася з кімнати в кімнату. Сморід посилився, гучнішими стали й голоси. Їй здалося, що вона почула схлипування десь за дверима в кінці кімнати, які були трохи прочинені. Що в біса там коїлося?
Шарлі ногою відчинила двері й увірвалася всередину, спрямувавши пістолет у темряву.
— Не рухатися! — гукнула вона в кімнату, не знаючи, чим це мало закінчитися, бо тільки тепер вона могла побачити, що там відбувалося. І не повірила своїм очам.
Александра Райнгольд сиділа на столику біля передньої стіни кімнати, схиливши голову на плече Еріха Рамбова, з її лівої ноги звисали залишки розірваних трусиків. Рамбов ніжно обіймав дівчину лівою рукою, а в правиці він тримав тесак для м’яса, лезо якого було криваво-червоним. А буквально за кілька метрів від них на підлозі сидів навпочіпки хлопець зі спущеними штанями, схопившись за живіт. Козел зі старої фабрики, той кремезний хлопець, який тоді так її налякав. Кралле чи як його прозвали? Тепер він сидів там на підлозі, плакав і стогнав від болю.
Усі троє дивилися на Шарлі широко розплющеними очима, поки вона стояла, розмахуючи пістолетом у руці, щоб ніхто не міг подумати, що це може бути щось інше. Алекс та Рамбов інстинктивно підняли руки. Лише хлопець, що лежав на підлозі, обома руками все ще тримався за свій живіт. Між його пальцями блищала кров.