— У мене гості.
Мабуть, його обличчя набуло дурного вигляду, бо вона одразу засміялася.
— Не хвилюйся! Це не Гвідо! Зовсім не чоловік.
— Тоді навіщо така загадковість?
— Це... Я краще поясню тобі це іншим разом, на порозі робити це незручно.
— Я просто хотів тебе здивувати. Це було неминуче. Адже я весь день не міг до тебе додзвонитися.
— У мене зараз дуже багато справ, я розповім тобі про це завтра, гаразд? Зараз я справді не можу цього зробити, — вона подивилася на нього майже з жалем. — Мені дуже шкода, Гереоне, пізніше поговоримо по телефону, добре?
У квартирі відчинилися двері ванної кімнати, і звідти вийшла дівчина, закутана в червоний халат Шарлі, з мокрим волоссям. Вона коротко обернулася й кинула на нього підозрілий погляд, перш ніж піти на кухню. Рат дав би їй вісімнадцять, щонайбільше дев’ятнадцять років. У неї була опухла верхня губа.
Він приглушив бажання запитати про те, хто це така, адже й сам міг дати на нього відповідь.
— Ну, — сказав він, піднімаючи пляшку. — Тоді ми з Кірі вип’ємо її удвох.
— Гереоне! — Вона виглядала щиро сумною. — Не гнівайся!
Він змусив себе посміхнутися, сподіваючись, що його посмішка не здасться їй надто напруженою.
— Я все одно не зміг би залишитися надовго, — сказав він, із жалем знизуючи плечима. — Сьогодні ввечері доведеться спати на Луїзенуфер. Вранці мені буде потрібен мій чорний костюм.
— Ти йдеш на похорон? — злякано спитала вона. Вчора вони мало спілкувалися. Скоріше займалися іншими справами.
Рат кивнув.
— Може, навіть на два.
Коли Шарлі повернулася до квартири, Алекс вже сиділа на кухні, закутавшись у теплий халат, і дмухала в чашку чаю, який їй зробила Шарлі.
— Хто це був? — запитала вона.
— Просто друг, — Шарлі сіла біля неї. — Ну як? Тобі зараз краще? Після душу?
— Не знаю, чи зможу я колись знову почуватися чистою, — чашка задзвеніла, коли Алекс поставила її назад на блюдце. — Кралле, цей чортів мудак! Сподіваюся, що він помре!
— Не бажай цього. Тоді на совісті твого друга буде його смерть.
Алекс сильніше запахнула халат, наче хотіла повністю закутатися в нього.
— Чоловік, з яким ви щойно розмовляли по телефону, — сказала вона, — був поліцейським, чи не так?
Це звучало невпевнено, Алекс діяла навпомацки. Ніби гадала, чи справді може довіряти Шарлі.
— Так, він поліцейський, — кивнула Шарлі. — Але він хороша людина.
Алекс криво посміхнулася.
— Я не знала, що такі існують.
Шарлі усміхнулася у відповідь. Їй не хотілося казати дівчині, що чоловік біля дверей також був поліцейським. Вона не хотіла зруйнувати обережну довіру Алекс до неї.
— Не хвилюйся, — сказала вона. — Я пообіцяла тобі, що не буду викликати поліцію, і я дотримаю цю обіцянку.
Їй довелося згадати, як безпорадно й тривожно відреагувала Алекс, коли Шарлі вимовила слово «поліція» в старому цеху для соління шкур.
— Жодних поліцаїв, — сказала вона, біліючи, мов простирадло, — будь ласка, жодних поліцаїв.
— Але... Хіба ти хочеш, щоб ця свиня просто так втекла? Це ж було зґвалтування.
— Будь ласка, жодних поліцаїв...
Зрештою Шарлі погодилася задовольнитися тим, що просто викликала машину швидкої допомоги до старого цеху для соління шкур, щоб Ральф Краль, відомий як Кралле, зміг отримати медичну допомогу. Можливо, важка травма стала для нього уроком. Він міг виявитися більш ефективним за судовий процес у справі зґвалтування та нападу.
Коли вона виключила поліцію з рівняння та відпустила Еріха Рамбова, Алекс трохи почала їй довіряти. А той факт, що вона взагалі прийшла до неї разом зі своєю подругою Вікі, яку вони підібрали дорогою на Ельденерштрасе, був, ймовірно, пов’язаний лише з тим, що у двох дівчат не було іншого місця для ночівлі. У будь-якому випадку Еріх Рамбов, який знову сів на свій велосипед на Форкенбекплац, не міг запропонувати їм нічого нового. І ось Вікі тепер лежала в ліжку Грети й спала. У Алекс теж були темні кола під очима, але вона трималася краще, ніж її подруга.
— Навіщо ви все це робите? — запитала Алекс у таксі.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, ви взяли мене та Вікі до себе. Не викликали поліцейських. Чому ви мене так наполегливо шукали? Тільки через те, що я втекла від вас?
— Я просто хотіла тебе знайти.
— Навіщо?
— Можливо, я зможу тобі допомогти. Я думаю, що у тебе проблеми з поліцією.
— Що? Оце новина!
Шарлі приклала палець до губ, кинувши погляд на таксиста, який стоїчно дивився вперед на рух транспорту.