— Я хотів залишити собаку, — сказав Рат. — Сьогодні вам підходить, чи не так?
Доглядачка будинку критично подивилася на хутро Кірі, але воно було ще наполовину сухим.
— Звичайно, — сказала вона, беручи повідець. Кірі все зрозуміла і одразу ж зайшла в її квартиру, як у свій другий дім.
— Хто у вас помер, дозвольте спитати?
— Колега, — відповів Рат.
— Мої співчуття.
— Це необов’язково. Я не знав цього чоловіка.
Рат попрощався з Кірі, яка більше не звертала на нього уваги, і рушив далі.
Еріка Фосс схвально кивнула, коли він увійшов у двері.
— З усією повагою, — сказала вона, — якби це не було такою сумною подією, я б сказала, що такий стиль робить вас зовсім іншою людиною.
— Дякую, — за звичкою Рат мало не повісив циліндр на вішалку, але одразу згадав, що прийшов лише для того, щоб відвезти Торнова на похорон. Кандидат в інспектори був єдиним, хто мав їхати з ним на цвинтар «Шьонгольц». Ґреф, Геннінг та Червінські, як завжди, були на чергуванні.
— То де наш учень? — запитав Рат.
Фосс кивнула на зачинені двері, що вели в кабінет.
— Вже тут, — сказала вона. — Пану Торнову було потрібно зателефонувати.
На превеликий подив Рата, в кабінеті сидів патрульний поліцейський — Торнов одягнув свою уніформу. Майбутній інспектор чекав за столом Ґрефа й читав газету.
— Навіщо це? — запитав Рат. — Ви вже не в патрульній поліції, чи не так?
Торнов згорнув газету й підвівся. Кожна складка була на місці, ґудзики блищали, він справляв бездоганне враження.
— Коли мій колега, якого ми сьогодні ховаємо, був убитий здичавілим комуністом, я все ще був патрульним, — сказав він дуже серйозно. — У цьому випадку вважаю доцільнішим віддати останню шану колезі в моїй уніформі.
Рат кивнув. Раптом його теж охопив похоронний настрій.
— Тоді ходімо, — сказав він, борючись з незручною тишею, що загрожувала наступити.
Цього разу він припаркував «Б’юїк» в атріумі. Дощ голосно стукав у величезний скляний дах.
— Сподіваюся, це скоро припиниться, — сказав Торнов, показуючи вгору.
Чоловіки сіли в машину.
— Яка чудова жахлива погода, — сказав Рат, коли вони повернули на Александерштрасе, і йому довелося ввімкнути склоочисники. — Я можу вас потім відвезти назад. — Цвинтар знаходився доволі далеко, у Панкові.
— Дякую, — сказав Торнов. — Але в цьому не буде необхідності. Я думаю, що потім я хотів би провести трохи більше часу зі своїми колишніми колегами. Якщо ви не проти...
— Звичайно. Якщо колега Ґреф погодиться жити з тим фактом, що він зможе написати звіт про вашу вчорашню місію сам. Ви мені сьогодні не потрібні.
— Я вже переговорив з Ґрефом.
— Ну тоді все добре. Щось дізналися вчора?
— Як подивитися. Роботи було багато, а результати виявилися мізерні. Ймовірно, Ґольдштайн припаркував там машину та поїхав далі електричкою чи трамваєм. Тож він міг заховатися у будь-якій частині міста.
— І ніхто нічого не бачив? Сусіди, працівники вантажного депо?
— Один робітник щось бачив. Каже, що був здивований тим, що водій швидкої був не в білому одязі. Але не має жодного уявлення, куди Ґольдштайн поїхав і як — міською електричкою, трамваєм чи пішов звідти пішки.
— Я так розумію, що у нього вистачило нахабності взяти таксі.
— Колега Ґреф хотів перевірити це сьогодні. Він відправився до гільдії таксистів.
— Цього справді замало. Навіть якби він знайшов таксиста, який віз Ґольдштайна, він навряд чи доставив його до дверей готелю.
— Ви гадаєте, що він усе ще переховується в готелі?
— У будь-якому випадку в Берліні існує достатньо місць для охочих сховатися.
Торнов знизав плечима.
— Ще одна річ, яку помітив наш свідок, — сказав він. — Кажуть, що у Ґольдштайна порвалося пальто. Від нього було відірвано один кут.
Рат кивнув.
Минуло чимало часу, перш ніж вони прибули до Панкова. Дощ уже припинився, але небо все ще було сірим. Рату довелося натиснути на гальма лише за кілька сотень метрів від головного входу. Перед кладовищем виник помірний транспортний колапс. Здавалося, половина Берліна стала на ноги — і на колеса, — щоб провести Еміля Куфельда в останню путь; не лише поліція, а й багато простих містян. Це вселяло надію. Були дні, коли Рат думав, що все це божевільне місто змовилося проти поліції та проти всіх своїх сусідів, але сьогодні виявилося, що існувало багато інших громадян.