— Про що це ти в біса говориш?
— Його переслідував поліцай. Він наступив йому на пальці, тому Бенні не міг більше триматися і розбився на смерть. Він його вбив. А я дивилася і нічого не могла зробити.
Каллі похитав головою.
— Хай йому грець, краще я б ніколи не зв’язувався з цим дитячим садком! — Здавалося, що він розмовляв зі своєю касою або принаймні дивився на неї, коли це говорив. — Я мав знати, що все піде шкереберть.
Алекс втратила контроль над собою.
— Ти відправив нас до «КаДеВе», — прошипіла вона на нього. — В інших випадках все завжди йшло за планом, і в «Тіці», і в «Карштадті», там не було поліцаїв, ніколи не було проблем. Але ти дуже хотів, щоб ми обнесли «КаДеВе».
— Що ти маєш на увазі?
— Нічого. Тільки те, що ти відправив нас туди, тому що тобі цікаві ці штучки, — Алекс поклала сумку на прилавок. — І ми поцупили їх для тебе.
Каллі витріщився на сумку. Потім він швидким рухом стягнув її з прилавка.
— Ти що зовсім з глузду з’їхала, просто гуляєш з цим районом? І приходиш до мене в магазин?
— Тебе не було вчора у Кремана, тож мені довелося принести це тобі сюди. Годинники та прикраси, як ми й домовлялися.
— Ми домовлялися, що вас не спіймають.
— Вони спіймали Бенні. Не мене.
Худий чоловік у сірому халаті із жалем знизав плечима.
— І що я маю з цим робити, дівчино? Все згоріло після всього того гармидеру, який ви влаштували у КаДеВе. Цей мотлох тепер ніхто не зможе продати, навіть я.
— Ми нічого не зробили, ми мусили розбиратися з поліцією! — підвищила голос Алекс, вона майже кричала. — Бенні помер за це лайно! І ти кажеш мені, що більше його не хочеш? Мені здається, я неправильно тебе почула!
— Все добре, Алекс, не засмучуйся! — Каллі заспокійливо підняв руки. — Подивимось, що у тебе там є. Але не тут, слідуй за мною.
У маленькій кімнаті позаду магазину пахло цибулею та пивом. Каллі прибрав тарілку й дві порожні пляшки пива і поставив сумку на стіл. З нагрудної кишені халата він дістав пошарпаний шкіряний футляр, відкрив його й намацав окуляри. У своєму халаті та з кривою дротяною рамкою на носі він був схожий на божевільного професора хімії. Він сів за стіл і по черзі підніс до своїх погнутих окулярів кожен годинник, який знаходив у сумці.
— Тут всі годинники, — сказав він через деякий час із розчаруванням. — У тебе немає прикрас?
— Вони у поліцаїв, — нервово ковтнула Алекс. — Вони були у сумці Бенні.
Каллі похитав головою.
— Дівчино, це дійсно правда про поліцейського, який убив Бенні?
— Я сама це бачила. І... він сказав мені про це перед смертю. Бенні сказав мені, що чоловік наступав йому на пальці, поки він вже більше не міг триматися.
Каллі на мить задумався.
— Краще тримай це при собі. Не варто розповідати такі історії, поліцаї не сприймають жартів.
Потім він підвівся, так раптово, що Алекс аж підскочила.
— Нумо, дівчино, пішли, — сказав він. — Я не хочу тут сидіти.
Вона пішла за ним назад до магазину. Каллі потягнув важіль на касовому апараті, і готівкова шухляда з гучним дзвоном відкрилася. Він дістав із шухляди коричневу купюру й подав її через прилавок.
— Ось, — сказав він, — це тобі. І за ту справу з Бенні.
Алекс дивилася на банкноту, а Вернер фон Сіменс дивився на неї у відповідь.
— Двадцятка? — сказала вона. — Ти це серйозно? Ти дав нам більше за той мотлох з Тіца!
— Я роблю тобі послугу, дівчино! Ніхто інший тут не візьме у тебе ці речі. Після всього того, що сталося! Ти розумієш, як це небезпечно? Це, мабуть, накличе на мене справжні неприємності, але тому що це ти... — Він махнув рукою на двадцятку.
— Нумо! Бери гроші, і все буде добре.
Алекс вагалася. Двадцять марок, мабуть, стільки Каллі отримав би за один годинник, якби його продав, а в сумці було щонайменше п’ятдесят. Яка ж це зухвалість, ця банкнота. З іншого боку, він мав рацію: якби він їх у неї не забрав, вона б залишилася з цими годинниками. Вона проковтнула свій гнів, взяла двадцятку й скористалася нагодою, щоб зазирнути до каси Каллі. Вона була добре заповнена. Тож Алекс могла б отримати гроші, які їй належали, іншим способом. Побачимо... Вона ще не закінчила з Каллі, який задоволено спостерігав, як вона запхала купюру в піджак. Алекс уже була біля дверей, коли Каллі щось згадав.
— І ще одна річ, дівчино, — сказав він, усміхаючись до неї, як гієна. — Без образ, але мені насправді не потрібні проблеми з поліцією. Тож... зроби мені послугу і тримайся подалі звідси деякий час.