Відділ моралі здавався майже таким же вимерлим, як і минулої ночі. Лише з одного кабінету Рат почув стукіт друкарської машинки, самотню секретарку за роботою. За дверима кабінету старшого інспектора Крюгера, де також працював Ланке, було тихо. Якби йому не щастило, помічник інспектора сидів би зараз в їдальні, але якщо йому сьогодні щастить, він зможе налякати завзятого любителя порнографічних картинок. Він обережно схопив ручку, глибоко вдихнув, а потім різко відчинив двері з усіх сил.
— Смачного! — крикнув він у кабінет майже так само зухвало, як це міг зробити прусський слідчий Вернер Ланке.
Рату пощастило.
Грегор Ланке здригнувся, цього разу він не встиг змести фотографії зі столу; він витріщився на баламутника, поки його обличчя почервоніло так сильно, наче в нього щойно зупинилося серце. Але інша частина тіла, яку легко можна було впізнати завдяки опуклості на його штанях, все ще стояла.
— Ви з глузду з’їхали, навіщо так лякати? — пробурчав Ланке-молодший, коли знову зміг говорити. Його ерекція скоротилася за рекордний час.
— Що цікавого ви тут розглядаєте? — Рат нахилився над столом, щоб краще бачити фотографії. На світлині вгорі було зображено, як старий німець займається оральним сексом; Рат підмітив це раніше, ніж Ланке встиг відреагувати. — Цим фотографіям вже більше двох років. Хлопці, ви все ще працюєте над цією справою?
— Я... ми... — затнувся Ланке.
— Я не хочу хвалитися, але ми у свій час швидше вели розслідування.
— Прокляття, що вам потрібно? — голосно сказав Ланке, вочевидь вирішивши контратакувати.
— Чесно кажучи, коли я бачу, як ви із захватом роздивляєтеся порнографічні світлини, я не можу думати ні про що інше. Ви ж прусський слідчий, пане, хіба у вас немає відчуття гідності?
— Це не ваша справа! Що ви від мене хочете?
Рат кинув на стіл одну з фотографій, яку він знайшов учора ввечері на столі Ланке: жінка з гарним тілом, повністю оголена, яка стоїть на чотирьох, а позаду неї прилаштувався чоловік. Однією рукою він тримав її за сідниці, а в другій у нього була сучасна невелика фотокамера, можливо, подарунок від дядька Вернера. У дверцятах дзеркальної шафи було чітко видно не лише нудьгуюче обличчя Маріон Бозецькі, а і її фотографа.
Грегор Ланке втупився у своє зображення.
— Я не думаю, що це ваші нові фотографії на паспорт, — сказав Рат.
Вдруге за день помічнику інспектора знадобився деякий час, щоб знову віднайти свій голос.
— Звідки ви це взяли? — різко спитав він. — Невже ви...
Рат його зупинив.
— Мова не про те, звідки це у мене, — сказав він, — а про те, звідки це у вас. Ви робили це з повією, яка також отримує зарплату від відділу «Е». Розпуста з підлеглою, можна так назвати. Але це також неважливо, чи було тут скоєно якесь кримінальне правопорушення, і як воно може називатися. Гадаю, що пресі достатньо просто дізнатися, яким є справжнє ставлення племінника начальника відділу моралі до інтимних стосунків з повіями. У будь-якому разі такі польові дослідження не були звичними під час моєї служби у відділі моралі, — Рат замовк і насолоджувався застиглим обличчям Грегора Ланке. — І оскільки я особисто знайомий з вашим дядьком, то не хотів би опинитися на вашому місці, якщо раптом щось із цього стане відомим широкому загалу.
— Чого ви хочете? — Сьогодні словниковий запас Грегора Ланке скоротився до кількох запитань.
— Думаю, ви вже здогадуєтеся, — голос Рата все ще звучав підкреслено доброзичливо. — Я хотів би дізнатися більше про цю панянку, яку ви, очевидно, так сильно любите, що постійно з нею фотографуєтеся. Я припускаю, що у вас вдома є своя фотолабораторія, чи хтось інший друкує для вас ці дурниці?
Ланке нічого не відповів.
— Де я можу знайти Маріон Бозецькі? — запитав Рат так різко, що Ланке здригнувся.
— Я не знаю, де вона! Після вихідних вона мов крізь землю провалилася.
— Як вона влаштувалася в цей готель?
— Як? Вона пройшла співбесіду, все досить просто. Чи ви з тих людей, які думають: один раз повія — назавжди повія?
— Тобто ви допомагаєте дівчині, яка звернула з правильного шляху, реінтегруватися в суспільство, чи на що ви тут натякаєте? Хто вам повірить?
Ланке глянув на двері, ніби сподівався, що його колеги скоро повернуться з похорону, а краще — дядько Вернер, щоб нарешті закінчився цей надзвичайно незручний допит. Але ніхто не прийшов на допомогу.