Добре, що в неї ще не було каблучки.
Він помітив, що Ланге дивиться на нього з очікуванням і що Шарлі також виглядає розгубленою. Лише тоді він зрозумів, що зупинився біля них, і ці двоє, ймовірно, чекали, що він щось їм скаже. Рат вказав на циліндр та свій чорний костюм.
— Щойно повернувся з похорону, ще не встиг переодягнутися, — перепросив він і пішов далі. Коли він опинився перед дверима свого кабінету, то знову обернувся. Шарлі зникла в одній із кімнат для допитів разом із Ланге.
Прокляття, що там відбувається?
Чоловік виглядав таким же незворушним під своїм ківером, як і всі інші, на кого вона дивилася раніше.
— Ні, це теж не він.
Чоловік зник, а його місце зайняв інший.
Шарлі похитала головою.
Ланге терпляче гортав сторінки й показав їй фотографію наступного власника ківера. Ще один незнайомець.
— Скільки всього лейтенантів служить в берлінській поліції? — запитала Шарлі, знову похитавши головою. Який це вже був раз?
— Ми майже закінчили, — Ланге спробував усміхнутися. — У будь-якому разі з усіма, хто чергує в районах Тіргартен та Моабіт.
Шарлі зітхнула. Вона вже цілу годину сиділа в цій кімнаті для допитів, переглядаючи фотографії. Не з альбому злочинців, який зазвичай показували тут свідкам, а фотографії з особистих справ поліцейських.
— Ви справді впевнені, — запитав Ланге, — що ваше спостереження було правильним?
— Мені це не здалося, там був поліцейський. Він йшов з вулиці, де вбили Кушке. Мабуть, він щось бачив. Якщо не вбивство, то вбивцю.
— Ви також не одразу це побачили. Я маю на увазі те, що у Кушке в животі стирчав ніж. Він не кричав і не поводився якось інакше. Чому ви гадаєте, що наш колега не міг також цього не помітити, як спершу і ви?
— Я бачила Кушке тільки ззаду. Крім того, я була настільки зайнята тим, щоб не помітили мене, що помітила все інше занадто пізно.
— Але ви думаєте, що наш колега, мабуть, помітив усе те, що ви пропустили...
— Я цього не знаю, — відповіла Шарлі, її плечі зсутулилися. — Просто... інколи мені здається, що ви мені не вірите, і я не можу цього витримати. Принаймні зараз.
— Але поки що вам доведеться змиритися з цим, — сказав Ланге, і його голос раптом прозвучав на диво холодно. — Тому що зараз я справді не знаю, чи можу вам довіряти.
— Тобто?
Ланге підвівся зі свого стільця й сперся обома руками на стіл.
— Цей поліцейський взагалі існує? Чи ви просто вигадали його, щоб відволікти мою увагу від своєї підопічної на деякий час?
Шарлі спочатку кинуло в жар, а потім в холод. З кожним новим словом Андреас Ланге, який здавався їй таким милим і спокійним, надавав своєму голосу незвичайної різкості. Їй стало шкода тих бідолашних грішників, яких помічник інспектора затято допитував у цій кімнаті. На жаль, тепер вона сама була такою бідною грішницею.
— Я нічого не вигадувала, — сказала вона. — Я думала, що ми працюємо разом.
— Я теж так думав. Тоді чому б вам не розповісти мені про те, що сталося на скотобійні?
— Я думала, що це не стосується нашої справи.
— Людина була важко поранена, очевидно, Александрою Райнгольд, і ви мені нічого про це не сказали! Як далеко ви збираєтеся зайти, щоб захистити свою дорогоцінну Алекс?
— Вона нікого не поранила! — тепер вже й Шарлі підвищила голос. — Я хотіла завоювати її довіру, тому не викликала поліцію. Постраждалому надали допомогу.
— Чому ви не сказали мені про це?
— Тому що це теж було б зловживанням довірою, заради всіх святих!
— Хіба? А як ви оцінюєте зловживання моєю довірою? Або довірою директора Генната?
— Її зґвалтували, хай йому грець! Ви хоч уявляєте, як важко дівчині говорити про щось подібне? Та ще й перед поліцією?
— Вибачте, я цього не знав, — уперше після початку цієї лобової атаки Ланге стишив свій голос.
— Той виродок, який, очевидно, тепер намагається її обмовити, ґвалтував її разом з усією своєю бандою. Хтось інший розрізав йому живіт. Тому що він захищав Алекс.
— Ви це бачили?
— Ні.
— То хто він, цей благородний рятівник?
— Я точно не скажу вам цього, — знову розлютилася Шарлі. — Іноді я починаю сумніватися, кого саме захищають у цій країні: злочинців чи тих, хто демонструє громадянську мужність.
— Ви називаєте розпороти чийсь живіт «громадянською мужністю»?
— Те, як ви реагуєте, лише підтверджує, що не розповідати вам про цей випадок було правильним рішенням.