Ейб просидів там деякий час, бажаючи переконатися, що двоє слідчих вирішили, що вони вже виконали свою роботу, і пішли геть. А якщо ні? Він намацав «Ремінгтон» у кишені свого піджака. Він знав, що не повинен був брати зброю на цвинтар, але вірив, що дідусь не буде його звинувачувати, що він зрозумів би складне становище свого онука, якби побачив його тут. Можливо, він вже так і зробив.
Прослухавши, як капає вода з крану, щонайменше п’ятнадцять хвилин, які здалися йому годинами, він нарешті підвівся. Він сподівався, що йому не доведеться стріляти, не на кладовищі, але він зробить це, якщо йому не дадуть вибору. Його ноги вже затерпли від довгого сидіння. Він трохи почекав, доки знову відчув у них життя, потім відчинив двері й вийшов із кабінки.
Начебто все йшло добре, але коли він попростував до умивальників, то до смерті перелякався.
Він зовсім не чув його кроків, певно, він ходив так само тихо, як привид.
Чоловік із чорною бородою й у чорному капелюсі, який щойно відчинив двері, глянув на нього здивовано, але не вороже. З цікавістю. Майже як кілька днів тому на вулиці біля лікарні. Він нічого не сказав, але Ейб все побачив, його очі розповіли усе: Йозеф Флегенгаймер точно знав, на кого він дивиться.
— Вибачте, що так пізно вас турбую... — Насправді чоловік біля її дверей не намагався вибачитися, він лише прикидався, що йому незручно. Він би подзвонив і пізніше, якби було потрібно.
— Ще раз прийміть, будь ласка, мої вибачення, — сказав він, — але я заходив до вас кілька разів цього тижня, і нікого не було вдома.
— Все гаразд, пане Мальтріце, — Шарлі посміхнулася домоправителю, хоча їй і не хотілося. — Це не ваша вина, що у мене так багато справ у місті.
— Ще раз прийміть, будь ласка, мої вибачення.
— Ви лише виконуєте свій обов’язок. Хтось має збирати орендну плату.
Доглядач будинку кивнув.
— Так воно і є. Тоді, якщо можна, з вас дванадцять п’ятдесят, будь ласка. Квитанція, як завжди, вже готова.
— Будь ласка, зачекайте хвилинку. Я зараз повернуся.
Шарлі зникла у своїй квартирі. Зазвичай вона віддавала орендну плату в понеділок, якщо ж ні, то завжди тримала напоготові гроші, щоб зробити цю щотижневу процедуру якомога швидшою. Але з усім хаосом, який захопив цей тиждень, вона навіть не думала про такі банальності, як орендна плата. У понеділок вона прийняла спеціальне завдання від Ланге й Генната, дала обіцянку Гейману і зустрілася з Гереоном. В наступні дні вона була не менш зайнятою.
Шарлі пішла на кухню і відкрила шафу. Але коли дістала з шафи глиняний глечик, то одразу завмерла.
Порожній.
Якусь мить вона напружено думала, що вона могла зробити з грошима, але потім зрозуміла, що сталося і хто їх вкрав. Прокляття! А вона довірилася цим дівчатам. Просто тому, що вони не вкрали її пістолет і навіть приготували їй сніданок. Алекс, мабуть, поклала її гроші собі в кишеню ще до того, як зварила їй каву. А Шарлі спокійно собі сиділа і хвалила те жахливе вариво. Сто двадцять марок! На оренду та домашні справи, все, що вона відклала на наступні декілька тижнів. Усе, що вона мала на наступні кілька тижнів! Насправді вона хотіла піти завтра в магазин, купити путівник по Парижу та словник, щоб покращити свою іржаву французьку.
Алекс, це пацюченя!
Шарлі повернулася до дверей квартири.
— Тепер я мушу вибачитися, пане Мальтріце, — сказала вона. — Я зовсім забула, що сьогодні не була в суді. Я отримаю свою зарплату тільки в понеділок. Якби ви могли трохи почекати.
Ганс Мальтріц, її домоправитель, не виглядав особливо задоволеним — він почувався не дуже комфортно поруч з двома жінками, які винаймали квартиру без чоловіків, — але він все одно зробив гарне обличчя при поганій грі.
— Що ж, — сказав він, — я знову заплющу на це очі. Тому що це ви. Але я отримаю гроші наступного понеділка, інакше мені доведеться почати нараховувати вам відсотки! Навіть заднім числом!
— Звичайно, — Шарлі посміхнулася чоловікові до самих вух. Це допомогло. Він торкнувся свого кашкета й побажав їй хорошого вечора.
На сходах він знову обернувся.
— Понеділок, — сказав він, і Шарлі кивнула і посміхалася йому, поки він спускався сходами.
«Прокляття, — подумала вона, знову зачиняючи двері, — прокляття!»
Тепер було зрозуміло одне: Александра Райнгольд була хитрішим звіром, ніж вона собі уявляла. Як вона дозволила себе обдурити? Чудове знання людської природи, фройляйн Ріттер! Яка ж ти наївна гуска! Гереон був абсолютно правий. І, очевидно, Андреас Ланге також.