«Подивимося, козел, — подумала Алекс і кивнула, — подивимося!»
Рат стояв перед напівголим чоловіком, і це спочатку його так роздратувало, що він уже не був впевнений в тому, що має справу з потрібною людиною. Хоча на рецепції йому дали саме цей номер кімнати. У чоловіка був досить мускулистий торс, який він любив демонструвати, принаймні так він виглядав. На ньому був лише готельний рушник, обмотаний навколо стегон, і він виглядав таким же здивованим, як і сам Рат. Очевидно, що він явно очікував когось іншого, когось, кого зустрічають лише в рушнику та з мокрим від душу волоссям. Невже цей чоловік вже дозволив якійсь повії заговорити з ним на станції Фрідріхштрасе? А може, у нього була дівчина в Берліні?
Рат кашлянув собі в долоню, це була така дурна звичка в незручних або незрозумілих ситуаціях, такий збентежений кашель або прочищення горла, щось таке, що втовкмачували йому з раннього дитинства і чого він ніяк не міг позбутися, хоча при цьому він завжди почувався дворецьким, який заскочив свого господаря за заняттям любов’ю.
— Авраам Ґольдштайн? — запитав Рат напівголого чоловіка, коли знову опанував свій голос.
— Ґолд-стін, — виправив той з відчутним американським акцентом.
Чоловік у рушнику не виглядав небезпечним. Він здавався атлетичним, і в його пильних очах блищала іронія, ніби він був неспроможний ставитися до життя серйозно.
— Німецька поліція. Чи можу я зайти, пане?
Жетон кримінальної поліції, здається, не вразив Ґольдштайна. Він кивнув, зробив крок убік і повністю відчинив двері. Рат увійшов та озирнувся. Поважний номер. Дамаські шпалери, меблі з червоного дерева, плюшеві килими. І приблизно в чотири чи п’ять разів більший за ту кімнату за чотири марки і п’ятдесят пфенігів, до якої Рат заселився у бічному крилі «Ексельсіора», коли прибув до Берліна добрих два роки тому. Мабуть, також у п’ять разів дорожчий. Щонайменше.
Рат прочистив горло.
— Що ж, пане Ґолдстін, я повинен повідомити вам, що німецька поліція має право...
Ґольдштайн, який тим часом узяв зі столу пачку сигарет, перебив його.
— Я сподівався, що це обслуговування номерів, — сказав він.
Рат здивувався. Чоловік розмовляв німецькою майже без акценту. Принаймні він звучав не так явно, як у тих американських туристів, які зазвичай говорили так, ніби жували мову, замість того щоб говорити нею.
— Боюся, я мушу вас розчарувати, — сказав він. — У мене немає їжі чи напоїв у візку.
Ґольдштайн зажав сигарету між губами й простягнув пачку інспектору. Це був хабар, чи він міг його взяти? На пачці був верблюд, і Рат був надто зацікавлений американськими цигарками, щоб відмовитися. Він схопив її, і Ґольдштайн дав йому вогню.
— Що ж, офіцере, — сказав американець після того, як також запалив свою цигарку, — що вас привело до мене?
— Комісаре, — поправив його Рат, — комісар Рат. — Він ледь не викликав за звичкою спецзагін, а потім вчасно згадав, що був на іншому завданні. — Ви говорите німецькою?
— Завдяки моїй матері, — знизав плечима Ґольдштайн. — Тоді, будь ласка, скажіть мені, чого хоче від мене поліція Берліна.
— В принципі я можу вам сказати, що берлінська поліція понад усе хоче одного: щоб люди поводилися пристойно в цьому місті.
Ґольдштайн звів брови.
— Ага, — сказав він, пускаючи сигаретний дим через ніс, посмішка раптом зникла з куточків його рота. — І цим проханням про пристойну поведінку ви вітаєте кожного туриста у своєму місті? Чи тільки американців?
— Лише обраних мандрівників. Сподіваюся, ви це оціните.
— Якщо мова зайшла про пристойність, то я щойно вийшов з ванної. Ви дозволите мені одягнутися? А поки що присядьте.
Ґольдштайн зник у сусідній кімнаті, не сказавши більше ані слова. Рат відхилив пропозицію і встав, дивлячись у вікно спальні через напіввідчинені двері. Він не очікував спроби втечі і, звичайно, не чекав, що американець буде прориватися на волю, як в якомусь гангстерському фільмі, але він все-таки розстебнув ґудзик на кобурі та вийняв свою службову зброю, Walther PP, яку йому видали рік тому на заміну його зламаного маузера. Він зняв пістолет із запобіжника й засунув його, тримаючи правою рукою, до кишені пальта. Про всяк випадок. Палити, утримуючи у лівій руці сигарету, було трохи незвично, але можливо.
Він щойно докурив свій «Camel», коли Ґольдштайн повернувся у легкому світло-сірому літньому костюмі. Рат ще деякий час тримав держак пістолета, його вказівний палець був на спусковому гачку, але американець, здавалося, вирішив зберігати спокій.