Не минуло й години, як Рат вже шукав місце для паркування перед масивною будівлею вокзалу, який у більшості берлінців асоціювався з великими святами, бо саме звідси відправлялися потяги на Балтійське море. Ажіотаж був відповідний. Засмаглі прибуваючі зіштовхувалися на виході з блідими містянами, яких виганяло зі столиці дощове літо. Рату довелося взяти «Опель» з автопарку, «Б’юїк» був замалий для трьох осіб, а він не хотів карати Ґрефа канцелярською роботою. Нарешті вони змогли припаркувати машину у цій місцевості, навпроти приміського вокзалу, який був схожий на маленьку дитину вокзалу «Штеттін», ті самі жовті цеглини, щойно народжені, а згодом занедбані.
Перш ніж вони вийшли, Рат роздав колегам списки. Він попросив Фосс відсортувати адреси за районами. Більшість готелів розташовувалися на південь від залізничного вокзалу «Штеттін». Сам Рат взяв на себе південний захід, Ґреф — південний схід, Торнов — усе, що було на північ від Інваліденштрасе. Завдяки старанності помічника інспектора Грабовські їм було чим зайнятися.
— Ну що ж, хлопці, — сказав Рат, замикаючи машину, — зустрінемося в ресторані на вокзалі, і тоді кожен розповість про те, що дізнався, — він посміхнувся. — Якщо хтось знайде Ґольдштайна, будь ласка, зателефонуйте до найближчого відділку поліції і затримайте цього чоловіка. Було б добре встигнути це зробити ще до обіду.
Чоловіки розійшлися у різні сторони. Рат із заздрістю дивився на засмаглих прибалтійських відпочивальників, які вибігали з вокзалу й шукали таксі. Чи справді погода на Рюгені{100} була набагато кращою, ніж у Берліні? Принаймні здавалося, що так і є.
«Поїхати б знову у відпустку разом із Шарлі», — подумав він, згадуючи втрачену літню відпустку. Що ж, йому, мабуть, доведеться зачекати з цим. Можливо, він відвідає її восени в Парижі, коли у нього буде менше справ у «замку», і йому не потрібно буде працювати понаднормово. Де зараз може бути Шарлі? Він сподівався, що її вулична дівка не мала нічого спільного з нещодавнім вбивством поліцейського! Він не міг не думати про мертвого патрульного. Сьогодні Торнов був мовчазним, було помітно, що ця смерть вразила його. Вбитий міг бути його другом. Рат не хотів розпитувати про це.
У будь-якому разі він міг припустити, що Торнов охочіше приєднався б до слідчої групи Генната, аніж займався пошуками єврейського гангстера поруч із Ратом. І саме тому Будда його не взяв до себе. Рат сподівався, що ця робота відволіче думки Торнова. І тому було добре, що вони сьогодні виїхали у місто, а не були змушені цілий день просидіти в кабінеті. Він подивився на свій список. Перший готель розташовувався на Айхендорфштрасе.
Квартира була вмебльована, проте все інше вказувало на те, що тут жив холостяк, хоча кімнати загиблого сержанта і виглядали так, ніби їх учора трохи прибрали і навели там лад. Там було чисто і охайно, але в ній не було нічого, що робить квартиру затишною. Ані рослин, ані картин, здавалося, що жодна жінка ніколи не заходила сюди, окрім хазяйки, яка безцеремонно наступала їм на п’яти і зовсім не збиралася залишати квартиру. Зацікавлена й трохи підозріла, вона спостерігала за Ланге, поки він відкривав гардеробну шафу, в якій все ще акуратно висіла уніформа Йохена Кушке. Його ківер стояв зверху на шафі.
Хазяйка стояла одразу за Ланге. Шарлі бачила, що вона змушувала його нервувати. Зрештою його терпець урвався, і він обернувся.
— Ласкава пані, — сказав він, стоячи перед нею із широко розставленими ногами.
— Фройляйн, — перебила вона його. — Фройляйн Ельфріда Шток.
— Добре. Ласкава фройляйн Шток, хіба вам не потрібно ще попрати білизну чи вибити килими? Тоді ми не хочемо вас більше затримувати. Ми тут з усім впораємося.
Фройляйн Шток знадобилося лише кілька секунд, перш ніж вона зрозуміла його натяк. Їй не хотілося йти, але вона пішла.
Через кілька хвилин справді було чути, як вона почала вибивати у дворі килим. Це був або чистий збіг, або хазяйка досі була настільки вірна королівському духу підкорення прусів, що сприймала кожне слово поліцейського як наказ. Шарлі, яка щойно відкрила верхню шухляду столу, подивилася на Ланге, який в цей момент озирнувся до неї й усміхнувся, а потім повернувся до шафи Кушке.
Шарлі супроводжувала помічника інспектора під час цього обшуку за його власним проханням; після цього вони домовилися, що вона поки що більше не з’являтиметься у поліцейському штабі.