— Якщо ви зможете нам чимось допомогти, Шарлі, — сказав Геннат, — ми вам зателефонуємо. Будьте на зв’язку. — Будда намагався зробити так, щоб вона відчувала себе потрібною, але Шарлі здогадалася, що він боїться, що зайшов занадто далеко з цією неофіційною співпрацею, і хотів уберегти її від подальших проблем. Якщо вона надто часто з’являтиметься у відділі вбивств, це може викликати забагато запитань у колег.
«Особливо в одного з них», — подумала Шарлі.
Вона все ще нічого не сказала Гереону. Хоча він бачив Алекс на Шпенерштрасе і, мабуть, мав певні думки з цього приводу, він нічого не сказав, залишивши цю розповідь їй. Але вона так нічого й не розповіла. Від цієї секретності, в якій вона заприсяглася Ланге й Геннату, у неї зводило живіт. З одного боку, вона була рада, що він не тиснув на неї, тож вони позбулися незручної ситуації, а з іншого — через своє мовчання вона почувалася підлою людиною. Вона бачила, що він не схвалює того, що вона впустила до своєї квартири дівчину з вулиці, грабіжницю-втікачку. Якби він знав, що ще сталося...
Як довго вона ще зможе зберігати мовчання? Вона робила саме те, у чому завжди його звинувачувала: мовчала про те, що робила в цей момент, була нещирою, заварила собі кашу. Нехай і на прохання та за підтримки директора Генната, але хіба це щось змінює?
Шарлі погортала папери, які знайшла в шухлядах, і пошукала в них щось підозріле. Нічого цікавого. Вона не могла не подумати: чомусь здавалося, ніби тут хтось вже побував, ніби хтось нещодавно вже нишпорив у цих шухлядах. Цей безлад не був органічним, він був деструктивним, таким, що знищив існуючий порядок.
Погляд Шарлі впав на книжкову полицю: кілька книжок стояли догори дриґом. Якщо придивитися уважніше, то можна було скрізь побачити сліди поспішного обшуку; навіть блискуча чистота квартири не змогла змінити це враження. Ланге, здавалося, теж це помітив. Він відчинив вікно і покликав хазяйку з подвір’я.
Менш ніж за дві хвилини вона повернулася в квартиру свого орендаря з поглядом, який, здавалося, говорив: «От бачите! Без мене ви нічого не знайдете!»
— Вибачте, що перериваю вашу роботу, пані... фройляйн Шток, — голос Ланге прозвучав так привітно, як зять Ельфріди Шток ніколи б не розмовляв з нею, і її погляд пом’якшав. — Але у нас є ще одне питання: чи був хтось у квартирі після того, як пан Кушке пішов з дому в середу вдень?
— Звичайно! — Вона нетерпляче кивнула. — Я була тут сьогодні вранці. Прибирала.
— Ми це знаємо. Я маю на увазі, чи був тут ще хтось?
— Ну, ваш колега. Але ви напевно знаєте, що...
— Який колега?
— Не знаєте його? Точніше, це був колега пана Кушке. Ще один поліцейський, він був в уніформі.
Ланге також ця відповідь вдарила струмом, Шарлі це помітила. Але він зберігав над собою контроль.
— Коли це було? — запитав він так само доброзичливо, як і перед цим.
— Вчора. Десь у післяобідню пору.
— Що хотів цей чоловік?
— Забрати кілька речей. Він сказав, що пан Кушке збирався подорожувати. І попросив свого колегу принести його валізу.
— Він справді взяв тільки валізу? Чи, може, він ще щось шукав у квартирі?
— Я цього не знаю. Я варила каву по сусідству.
— Варили каву?
— Поліцейський був таким добрим, я подумала, що він захоче випити зі мною чашку. Але, на жаль, він поспішав.
— Ви просто так впустили його в квартиру?!
— Це ж був поліцейський. Не хтось з вулиці. Я не всіх пускаю в квартири! — Вона щиро обурилася.
— Звичайно, — Ланге залишався спокійним. — Суть у тому, що ви точно не знаєте, що той поліцейський робив у квартирі.
— У всякому разі він приніс валізу Кушке, я це точно бачила. Постукав до моєї кухні і попрощався, він тримав її під пахвою. І подякував мені.
— Ви знаєте, що було у тій валізі?
— Ну, як ви думаєте, що людина бере з собою в подорож? Пару сорочок і штанів, білизну, шкарпетки, зубну щітку. І так далі.
— Ви це точно знаєте?
— Я цього не знаю, я так думаю.
— А потім ви тут прибрали, чи не так?
Вона кивнула.
— І застелила свіжу постіль. Адже я думала, що він у відпустці. — Тільки тоді вона, здається, згадала, що її квартирант мертвий. Вона замовкла.
— Ви нічого не помітили? Як щодо зубної щітки Кушке, наприклад?
— Тепер, коли ви про це згадали, — хазяйка завагалася. — Зубна щітка все ще була в склянці.
— Можливо, цей поліцейський прийшов сюди не для того, щоб взяти валізу, можливо, він щось тут шукав?