— Навіщо так поспішати! — Чоловік одразу відклав свою газету і навіть збирався встати. — Ми з радістю все вам розкажемо. Що саме ви хочете знати?
Рат знову штовхнув чоловікові під ніс фоторобот Ґольдштайна.
— Цей чоловік. Він тут живе?
Швейцар похитав головою.
— Ні, — відповів він, і Рат уже збирався розвернутися, щоб піти до телефонної будки біля Оранієнбурзьких воріт, коли чоловік продовжив:
— Він виїхав кілька днів тому.
Рат зупинився.
— Коли саме? — запитав він.
Швейцар знизав плечима.
— Не тримайте мене в напрузі! Грошей вам за це ніхто не дасть. Або кажіть, або я роблю дзвінок!
— Вчора, — сказав чоловік. — Вчора після обіду.
— І куди він вирушив?
Ще одне знизування плечима.
— Я справді не знаю. Він просто не повернувся. Я поняття не маю, де він зараз.
— А його багаж? Він все ще тут?
— Ні. Інакше я б не сказав, що він виїхав. Дехто його забрав.
— Хто це був? Він чи вона?
Дурний погляд.
— Я не розумію...
— Це була його компаньйонка? Вона забрала багаж?
Він похитав головою.
— Ні. Це точно була не жінка! — Чоловік посміхнувся. — У нього була ось така борода, — він показав рукою довжину бороди. — Повністю в чорному. Дивний птах. Каптан і таке інше, ви розумієте.
— Що я розумію?
— Ну, це був єврей. Він забрав усі речі. Їх було небагато. Одна валіза. Він також оплатив рахунок. Так що все в порядку.
Рат кивнув. Він більше його не слухав.
Звичайно, криміналісти нічого не знайшли. Усі шафи були порожні, Ґольдштайн нічого не залишив, тільки Біблія все ще лежала в ящику тумбочки, що стояла біля ліжка. Кімната була такого розміру, яку ви не очікували знайти в такому готелі, мабуть, вона була найкраща з того, що міг запропонувати цей рай для клопів, але у порівнянні з розкішним люксом у «Ексельсіорі» це був смітник, Рат не міг вигадати іншого опису. Як і годиться в готелі такої категорії, після поспішного виселення гостя в номер ще не заглядала прибиральниця, тож слідчим хоча б вдалося зібрати там чимало відбитків пальців. Це принаймні підтвердить перебування Ґольдштайна в цій кімнаті. Хоча Рат більше не потребував їхнього підтвердження, настільки він був впевнений у цьому.
Однак вирішальне питання полягало не в тому, де переховувався Авраам Ґольдштайн останні кілька днів, а в тому, де він перебував саме зараз, і комісар поки ані на крок не наблизився до відповіді на нього.
До четвертої години вони вже повернулися в «замок», всі троє. Рат приніс для Торнова невеликий стіл з приймальні до кабінету, оскільки іншого столу не було, і поставив перед ним стілець для відвідувачів. Він не міг запропонувати кандидату в інспектори власну телефонну лінію, але Рат був більш ніж готовий позичити свою друкарську машинку. Він ніколи не любив паперової роботи, та й навіщо тоді мати в своїй команді кандидата в інспектори?
Поки Торнов друкував звіт про сьогоднішню операцію, який Рат ще збирався перевірити, перш ніж Фосс перепише його начисто, він знову разом з Ґрефом переглянув протоколи допитів, сподіваючись знайти хоча б декілька більш серйозних свідчень серед балаканини незліченних метушливих людей. Звичайно, вони нічого не знайшли. Вони позначали те чи інше твердження, які стосувалися кварталу Поетів чи району біля вокзалу «Штеттін». Можна було б знову викликати цих свідків, можливо, це якось допоможе в їхній справі. Але, мабуть, це був просто збіг обставин. Приблизно в кожному кварталі Великого Берліна хтось нібито бачив, як неподалік гуляв Авраам Ґольдштайн.
Пізніше, коли Рат сидів у приймальні, переглядаючи звіт Торнова та обговорюючи з Фосс необхідні зміни, які він вказав на полях, на його столі задзвонив телефон. Рат дозволив йому дзвеніти далі, йому не хотілося переривати роботу, щоб на нього нагримав Бьом. Старший інспектор був єдиним, хто завжди телефонував безпосередньо йому. Усі інші в «замку» зв’язувалися з ним через Еріку Фосс.
Ґреф і Торнов перезирнулися, помічник інспектора також не поворухнувся, щоб прийняти дзвінок, тож кандидат в інспектори підвівся з-за свого маленького столика, підійшов до Ратового столу й взяв слухавку.
— Торнов, кабінет комісара Рата, — він трохи послухав, а потім простягнув слухавку Рату. — Це вас. Пан Ліанг.
Прокляття. Саме зараз, коли всі його колеги слухали! Рат не подав жодного знаку. Він підійшов і взяв слухавку.
— Так? — запитав він якомога невинніше.
— Мені здається, зараз незручно зв’язувати вас з моїм босом, — почув він голос китайця Марлоу на тому кінці.