— Саме так, — просто сказав Рат, намагаючись звучати невимушено.
— Тоді приходьте сьогодні о восьмій вечора в ресторан «Борхардт». Це на Французькій вулиці. Доктор хоче вас побачити.
— В чому справа?
— Я впевнений, що ви вже чули про це і збиралися негайно розповісти про це доктору.
— Про що?
— Ви не чули? Ваші колеги знайшли Г’юго Ленца. Мертвого.
— Зрозуміло.
Цього разу Рат не був упевнений, що йому вдалося прозвучати невимушено й недбало. У всякому разі його колеги ніби нічого не помітили. Він поклав слухавку.
— Хто це був? — запитав Торнов. — Китаєць?
Рат кивнув.
— Мій перукар, — пояснив він, не в змозі придумати нічого кращого. — Скасував запис.
— Тоді знайдіть собі німецького перукаря, — сказав Торнов і посміхнувся. — Вам все одно потрібно підстригтися.
Якби Рат знав, що на нього чекає в домі родини Флегенгаймерів, він міг би почекати ще кілька днів, перш ніж їх відвідати. Коли він прийшов, двері в квартиру були відчинені, і спочатку він стояв на захаращеному сходовому майданчику, не впевнений, чи може просто зайти у квартиру, та ще й з собакою. Коли він почув голоси, проте ніхто не відповів на його скромне «Вітаю», він нарешті відважився зайти у квартиру. Він знайшов Лею Флегенгаймер та її чоловіка у вітальні, де вони вже сиділи разом кілька днів тому, але цього разу Флегенгаймери сиділи не в своїх кріслах, а майже на підлозі, на маленьких незручних табуретках. Четверо відвідувачів, мабуть, друзів родини, шанобливо розмовляли з Флегенгаймерами стишеними голосами. Коли Рат увійшов до кімнати з Кірі на повідці, в нього втупилося шість нажаханих пар очей.
Аріель Флегенгаймер нічого не сказав, навіть не встав; до Рата підійшов літній гість, одягнений у все чорне, як і господар дому.
— Можна поцікавитися, чого вам треба? — прошепотів чоловік і витягнув Рата в коридор. — Це дім трауру.
— Кримінальна поліція, — мовив Рат. — Родина Флегенгаймерів мене знає. У мене є до них ще кілька запитань.
— Коли хтось переживає шиву{101}, — сказав чоловік, — до нього приходять, щоб розрадити, а не ставити питання!
— Розрада, — заявив Рат, — на жаль, не входить до обов’язків поліції.
— Які у вас питання? Чи можу я передати їх Аріелю?
Рат похитав головою.
— Я хотів би сам поставити ці питання йому та його дружині, прошу вас підійти до цього з розумінням.
У цю мить у просторому передпокої відчинилися двері, звідти вийшов Йозеф Флегенгаймер, здригнувся, коли впізнав Рата, зачинив за собою двері й без жодного слова пройшов повз чоловіків у вітальню.
— Ви бачите, що тут відбувається, — сказав старий. — Хіба ви не можете повернутися через кілька днів?
— Вибачте, але це не можна відкладати. На жаль, у поліцейській роботі так часто буває.
Чоловік здався.
— Гаразд, — зітхнув він. — Але, будь ласка, залиште собаку надворі.
Рат поклав повідець у руку спантеличеного чоловіка.
— Добре, — сказав він і повернувся до вітальні.
Погляди Аріеля та Леї Флегенгаймерів на його адресу тепер були не набагато привітнішими, ніж раніше. Рат дочекався, доки один із відвідувачів закінчить розмову з Аріелем Флегенгаймером, потисне йому руку й знову підведеться, а потім присів на підлогу біля пари у траурі:
— Вибачте, що потурбував вас. Дозвольте ще раз висловити вам свої співчуття.
— Але ви тут точно не для цього, — сказав Аріель Флегенгаймер.
— Авжеж. У мене лише одне коротеньке запитання, і я піду.
— Тоді ставте своє запитання. Ви вже й так достатньо потривожили наше горе.
— Я просто хотів спитати про вашого племінника. Авраам Ґольдштайн якось зв’язувався з вами за останні кілька днів? Можливо, він якимось чином зв’язався з вами чи вашою родиною?
— Ні. Ані зі мною, ані з моєю дружиною. Це все?
Рат повернувся до Йозефа Флегенгаймера, який стояв біля своїх батьків і щось шепотів одному гостю у траурі, поки Рат не зайшов до кімнати.
— А ви що скажете? — запитав він чоловіка. Він досі не міг повірити, що розмовляє з двоюрідним братом Ейба Ґольдштайна. — Ваш двоюрідний брат зв’язувався з вами?
Йозеф Флегенгаймер похитав головою.
— Ні, — сказав він. Коротко і чітко. І все ж Рат помітив, що молодий Флегенгаймер знав більше, ніж хотів йому відкрити.
— Ви його ніде не зустрічали?
— Де я міг його зустріти?
— І не надавали йому ніяких послуг?
Обличчя за чорною бородою залишалося нерухомим. Йозеф Флегенгаймер тримав ситуацію під контролем.
— У будь-якому разі, — сказав Рат, — я просто хотів нагадати вам ще раз. Якщо він зв’яжеться з вами, зателефонуйте мені, — він простягнув свою візитівку Флегенгаймеру-молодшому. — Тоді я не буду вас більше турбувати.