Ланге присвиснув крізь зуби.
Там лежав членський квиток, у якому говорилося, що Йохен Кушке в званні обершарфюрера став членом СА в ґау{102} Берлін-Бранденбург 12 грудня 1930 року. Квиток був підписаний особисто Вальтером Штеннесом, колишнім лідером берлінської СА, якого згодом усунув Гітлер.
Гжезинські та Вайс зроблять усе, щоб преса не дізналася про це. Було б немислимо, якби широкому загалу стало відомо, що офіцер берлінської поліції став членом СА, незважаючи на сувору заборону, накладену Міністерством внутрішніх справ і начальником поліції, і навіть дозволив собі сфотографуватися в їхній уніформі.
Вони не могли пояснити ще багато інших речей, які знайшли в сейфі і через які Кушке, очевидно, мусив би захищатися перед поліцейським керівництвом так само, як і через своє посвідчення СА. Вони також знайшли у скриньці чорну нашивку з вишитою на ній білою рукою, шпильку подібного дизайну та кілька фотографій Кушке з кількома іншими чоловіками, усі вони були в цивільному одязі, жоден не був в уніформі СА або поліції.
Вони спакували все назад і вже збиралися йти, як почули кроки між полиць, і нарешті з-за рогу визирнув Кронберг зі служби ідентифікації.
— А, ось і ви, — сказав він Ланге. — Фройляйн Штайнер сказала мені, що я можу знайти вас тут. — Це було адресовано лише помічнику інспектора; начальник служби розшуку взагалі не звернув уваги на Шарлі.
Кронберг витяг руку з конверту і поклав на полицю фотографію закривавленого ножа, поруч із дерев’яною скринькою.
— Ніж, яким убили Кушке, — сказала Шарлі. — Ви щось дізналися про нього?
— Це не ніж, це кинджал, — поправив її Кронберг. Він лише кинув на неї поблажливий косий погляд, а потім знову заговорив до Ланге. — Насправді окопний кинджал. Виготовлявся для окопної війни під час Світової війни. У кожного ветерана є такий вдома. — Кронберг виглядав так, наче щось тримав в запасі, але більше нічого не сказав.
— І? — запитав Ланге.
— Тож знайти власника такої зброї насправді складно. Але... — Він мав переможний вигляд. — ...у цьому випадку ми, ймовірно, досягли успіху.
— І? — Ланге ставав нетерплячим.
— Мертвий чоловік з СА в Гумбольдтгайні — він отримав ножове поранення схожим кинджалом, який належав йому. Поки що не було жодних слідів використаної там зброї, але якщо ви запитаєте мене... — Кронберг вказав на фотографію. — То це вона і є.
Йоганн Марлоу чекав його з пляшкою білого вина у відерці з льодом. «Ф. В. Борхардт» був одним із найпопулярніших місць для гурманів у Берліні, рестораном, який поєднував хорошу кухню з добре укомплектованим винним льохом. Марлоу виділили стіл у віддаленій ніші, де їх ніхто не мав турбувати. Ліанг сидів за столом, на Рата теж чекав набір столових приборів. Як би він не ненавидів цю непрохану увагу з боку Йоганна Марлоу, він не міг їй протистояти. Що він мав сказати? Ні, дякую, я вже поїв? Його шлунок бурчав для цього занадто гучно. Він нічого не їв після того швидкого й мізерного обіду з Ґрефом і Торновим на вокзалі «Штеттін». Кірі також. У цей ресторан не пускали з собакою, але Ліанг, який чекав на нього біля дверей, вирішив цю проблему, давши швейцару на вході хабаря, щоб хлопець подбав про собаку. Кірі охоче пішла за ним, інстинкт підказував їй, що там буде їжа.
— Сідайте, — сказав Марлоу, — вина?
Рат кивнув. Йому не довелося чекати офіціанта, Ліанг розливав сам.
— Мені шкода Ленца, — сказав Рат. — Можливо, вас втішить, якщо я скажу, що Щура Руді знайшли нещодавно мертвим на сміттєзвалищі.
Марлоу раптом вдарив кулаком по столу:
— До біса! Чому я не дізнався від вас, що Ленц помер? Чому спочатку Тойбер з «Бероліни» повідомив мені, що ваші колеги з’явилися в «Передпокої купідона», влаштували там великий переполох і нарешті оголосили, що рештки Г’юго виловили зі шлюзу в Мюлендаммі?
— Все дуже просто, — сказав Рат, запалюючи цигарку. Якщо він чомусь і навчився під час ведення справ з Марлоу, так це тому, що не варто дозволяти цій людині вас залякувати. Він кілька разів вдихнув, перш ніж продовжити. — Я не знайомий із цією справою і дізнався про це лише від пана Ліанга.
— Навіщо нам тоді своя людина у поліцейському штабі?