— Що ж. А ось і знову я. Чому б вам не сісти? Ви навіть не зняли свого капелюха.
— Мені більше подобається стояти.
— Я не знаю, які історії ви чули про мене чи мою країну, але ви можете витягти руку з кишені. Я без зброї.
Рат почувався школярем, який недостатньо добре заховав шпаргалку й мимоволі витягнув руку з кишені.
— Ви ще не назвали мені мету свого візиту, — сказав Ґольдштайн, запалюючи ще одну цигарку. Цього разу Рат відмовився.
— У мене поки що до вас є кілька запитань.
— Стає дедалі цікавіше. Тоді питайте.
— Ви Авраам Ґольдштайн з Нью-Йорка?
— З Вільямсбурга. Це частина Брукліна.
— Чому ви в Берліні, пане Ґольдштайне?
— Перевірте реєстраційну книгу внизу на рецепції, там все записано.
— Я хочу почути це від вас.
— Тоді вгадайте! Я звичайний турист, хіба ви так не думаєте? Хочу подивитися на прекрасну столицю Німеччини.
— Жодних інших причин немає?
— Про які причини ви кажете?
— Можливо, у вас є наказ когось убити.
Ґольдштайн, який щойно затягнувся цигаркою, подивився так, ніби він не розчув.
— Пробачте? У вас занадто буйна уява, офіцере!
— Вас підозрювали під час розслідувань щонайменше п’яти вбивств у вашій рідній країні.
— Розслідування були, але я стою тут перед вами. Що це вам говорить?
— Що у вас є хороший адвокат.
Рат відкрив коричневий портфель і витяг чорнильну штемпельну подушку, а потім аркуш для відбитків пальців.
Американець витріщився на бланк із десятьма пронумерованими квадратиками.
— Що це в біса таке? — запитав він.
«Ось бачиш, мій зарозумілий пройдисвіте, — подумав Рат, — все ж таки ми тебе засмутили!»
— Пане Аврааме Ґольдштайне, — сказав він так офіційно, наче судовий виконавець, — начальник берлінської поліції наказав мені взяти у вас відбитки пальців. Можливо, для цього нам варто на хвилинку присісти...
— Що це таке? Ви робите це для кожного іноземця?
Рат відкрив металеву кришку на штемпельній подушці.
— Ні.
— Тоді як мені вдалося отримати таку честь?
— Пане Ґольдштайне, я хочу бути з вами дуже відвертим. Берлін не дуже радий вашому візиту і...
— Ви не повинні вірити усьому, що вам говорять люди Гувера{10}! Ви думаєте, що я якийсь гангстер?
— Неважливо, у що я вірю. Одні лише ваші кримінальні приводи виправдовують такі розвідувальні заходи. Я прийшов, щоб позбавити вас незручностей. Якщо хочете, я можу знову все зібрати і завтра викликати до поліції. Але маю вас попередити: час очікування біля кабінету завжди затягується. У такому разі вам краще взяти з собою кілька журналів з кросвордами.
Ґольдштайн усміхнувся.
— Не варто недооцінювати німецьких копів, так? Він тут грає в бюрократа і нічого гарного не обіцяє, — він зняв піджак, засукав рукава сорочки й сів за стіл. — Гаразд, покінчімо з цим. Але якщо ви плануєте зробити щось подібне зі мною знову, приходьте трохи раніше. Тоді мені не доведеться двічі приймати ванну.
— Чистота — це чеснота, — сказав Рат, узявши праву руку американця й натиснувши великим пальцем спочатку на штемпельну подушку, а потім на спеціальний квадратик у бланку. Гарний чистий візерунок, Е. Д. буде у захваті. Проте хочеться сподіватися, що йому ніколи не доведеться цим користуватися. Та річ із спусковим гачком мала показати Ґольдштайну із самого початку, хто був господарем у цьому домі. Але, очевидно, американець був не сильно вражений процедурою.
— А що станеться з цим аркушем, коли ми закінчимо? — запитав він, наче був пацієнтом, який просив лікаря перевірити його артеріальний тиск.
— Він приєднається до нашої колекції, — сказав Рат і зробив наступний відбиток. — І якщо ваші відбитки пальців знайдуть на чомусь протиправному у цьому місті, навіть якщо ви не заплатите в борделі, ви швидко опинитеся за ґратами. Все просто.
— Як я вже сказав, я звичайний турист, я відвідую ваше місто. Що може статися?
— Тож щоб нічого не сталося, гадаю, ви не будете проти, якщо поліція спостерігатиме за тим, як ви споглядатимете наше місто.
— Пробачте? — Ґольдштайн відсмикнув руку, перш ніж Рат встиг притиснути вже почорнілий мізинець до паперу. Ну то й що! Тепер він все-таки зіпсував настрій цьому американцю.
— Не хвилюйтеся! Ми трохи поспостерігаємо за вами. Тільки для вашої безпеки. Якщо вам нема чого приховувати, ви не будете заперечувати.
— Я дуже заперечую, коли люди щось винюхують навколо мене. Це щось неймовірне! Це поліцейська держава чи що? Я думав, що ви прогнали свого кайзера і тут панує демократія!