— Ні, ні, дякую. Проте чи не могли б ви зробити мені ще одну послугу?
— Яку?
— Мені потрібно ще раз поговорити з Крістін. Ви знаєте, з тією танцівницею з «Підвалу Венери».
Марлоу посміхнувся.
— Я думаю, що це можна влаштувати, — сказав він, кинувши на Ліанга красномовний погляд. Китаєць дістав зі свого піджака чорний блокнот і записав адресу, а потім вирвав звідти сторінку.
Ліанг передав записку Рату.
— Ви можете знайти Крістін там. Але не раніше полудня. Або ви можете піти сьогодні до «Підвалу Венери».
— Ні, дякую, — сказав Рат, — у мене є кращі плани.
Більше вона нічого не чула від Алекс. Ані від Алекс, ані від Вікі; дівчата просто зникли.
Шарлі відімкнула двері своєї квартири й увійшла в передпокій. Гереона ще не було. На щастя, вона більше не бачила його в «замку». Її мучила совість, тому відчула полегшення від того, що їй не довелося з ним говорити.
Вона знайшла в буфетній шафі наполовину повну пляшку червоного вина й сіла за стіл з келихом. Перший ковток поліпшив настрій. Вона закурила і задумалася. У що вона влізла? Поліцейські, які вбивають поліцейських? Неповнолітні дівчата, які хотіли помститися поліцейському? Їй так сильно хотілося поговорити з Гереоном про все це лайно, але їй заборонили. Її справа, здавалося, була пов’язана з його. Знаряддя вбивства. Цілком імовірно, що чоловіка з СА в Гумбольдтгайні зарізали тим самим ножем, що й поліцейський у Ганзафіртелі. Того поліцейського, який також був працівником СА, як вона дізналася сьогодні. Чи був між ними якийсь зв’язок? Чи у місті з’явився хтось, хто просто вирішив вбивати учасників СА? Можливо, це був той Авраам Ґольдштайн? Гангстер Гереона. Він також був євреєм. Можливо, для цього він і перетнув Атлантику: щоб вбити кількох бійців СА. Від імені кількох євреїв, які більше не хотіли миритися зі знущаннями СА. Яка абсурдна ідея. З іншого боку, часто саме абсурдні ідеї приводять до розв'язання проблеми. І ця сюди підходила.
Ще ця чортова секретність. Гереон міг звикнути до цього, проте вона ні, та й ніколи не зможе до цього звикнути. З кожною годиною, поки вона не могла говорити з ним відверто, їй ставало все гірше. Чи має вона просити у Генната дати їй «зелене світло», чітку згоду на те, щоб вона могла повідомити про цю справу інспектора Рата? З іншого боку, вона дуже добре знала, що Геннат залучив до своєї невеликої групи Бьома, оскільки він до цього працював над вбивством у Гумбольдтгайні. І Бьом просто не міг ужитися з кимось таким, як Гереон Рат, з тим, хто не терпів над собою начальників. Вона навіть не могла звинувачувати його в тому, що він здебільшого не міг працювати поруч з Гереоном. Навіть якщо той і ненавидів його за це. Шарлі завжди дуже добре ладнала з Вільгельмом Бьомом, так що це було можливим, якщо не сприймати його похмурий шарм занадто особисто.
Вона почула кроки на сходах. Це був він? Вона зробила ще один ковток вина й майже з тривогою прислухалася до шуму за дверима.
Того ранку він позбувся Ґрефа і Торнова. Він послав їх обох ще раз перевірити торговельні точки у Берліні, де продавали цигарки «Кемел», які їм акуратно перерахував Грабовські у вигляді чергового списку. Помічник інспектора та кандидат в інспектори, здавалося, добре ладнали, тому він без вагань дозволив їм працювати разом. Тож вони обоє були зайняті, і Рат знову зміг робити те, що любив: працювати наодинці. Крістін мешкала в окрузі Трептов. Рат припаркував «Б’юїк» у провулку і підійшов до будинку. Крістін мала зовсім непоказне буржуазне прізвище Мьоллер і жила в набагато більш вишуканому місці, ніж він очікував. Фасадний будинок, перший поверх.
Потрібен був деякий час, щоб хтось відчинив двері, хоча Рат сприйняв пораду Ліанга серйозно і прийшов сюди вже після обіду. І ось вона стояла перед ним, головна атракція «Підвалу Венери», у темно-синьому шовковому халаті, зшитому так само вишукано, як і той її халат, в якому вона з’явилася в нічному клубі, і позіхала у руку. Здавалося, вона впізнала його і подивилася поглядом левиці в своєму лігві — сором’язливо й агресивно водночас.
— Я знала, що ми ще зустрінемося, — сказала вона, відчиняючи двері. — Заходьте. Я зараз снідаю.
Запах кави наповнив квартиру. Вона провела його в залиту сонцем кімнату. Великий світловий люк був прочинений і пропускав всередину звуки вулиці та вітер, який грав шторами. На маленькому столику з двома стільцями стояв кавник, загорнутий у темно-червону грілку для чайника, і чашка, у якій диміла чорна кава. У попільничці вже лежала погашена цигарка. Крістін Мьоллер, здавалося, мала такі ж звички щодо сніданку, як і він.