Тіман кивнув.
— Друг сказав мені, що мій портрет був у газеті.
Вони сиділи на зеленому гарнітурі в кабінеті Генната. Будда постарався створити комфортну атмосферу для важливого свідка. Саме тому Трудхен Штайнер принесла свіжозварену каву. На столі вже був гарний вибір тістечок із сусідньої кондитерської на Кьонігштрасе. Геннат подавав їх особисто після того, як секретарка розлила всім каву. Спочатку він подав тістечко свідку. Геральд Тіман обрав маленький шматочок горіхового торта, очевидно, вражений різноманітністю десертів на таці. Шарлі відмовилася, на що Геннат відреагував поглядом з нерозуміннями чи жалістю, а Ланге отримав на тарілку величезний шматок листкового торту, на який він дивився з благоговінням. Тим часом Будда пригостився шматочком аґрусового торта. Проте таця зі смаколиками не стала навіть наполовину порожньою.
Бьома не було за столом, директор відправив його назад у Ганзафіртель, де ще двоє помічників інспектора шукали можливих свідків убивства Кушке в будинках на Гендельштрасе. Шарлі знала, що краще не мати похмурого Бьома за столом під час такого важливого допиту. Він був схильний залякувати свідків, навіть коли не мав такого наміру. І цей допит якраз не мав на меті залякування свідка. Тому вони й сиділи не в кімнаті для допитів, а за кавою з тістечками у вітальні кабінету Генната. Якщо не зважати на те, що м’які меблі були добряче поношені, а стиль більше асоціювався з кайзером Вільгельмом, аніж з Республікою, то у Генната був, мабуть, найзатишніший кабінет у всьому поліцейському штабі. Злі язики пліткували, що навіть кабінет президента поліції на першому поверсі — з панорамним видом на «Алекс» — не був обставлений настільки по-домашньому.
Якусь мить тільки брязкали виделки для тортів і кавові чашки, а потім Геннат поставив перше запитання.
— Що ви побачили тієї ночі в «КаДеВе»?
Тіман поставив чашку з кавою назад на блюдце.
— Там був цей хлопчик, — сказав він. — І ще дівчина. Спочатку я подумав, що вона теж хлопчик. Поки я не почув її голос.
— Розповідайте по порядку. Ви йшли вулицею Пасауерштрасе...
— Так.
— А звідки й куди ви прямували? — запитав Ланге трохи передчасно. Шарлі помітила злий погляд Генната, від якого Ланге одразу почервонів і замовк.
— Я хотів... Ну, я йшов до... — Тіман невпевнено подивився на Генната. — А це справді має бути в протоколі?
Геннат похитав головою.
— Для нас важливо те, що ви були там, а не чому. Але, звичайно, було б корисно, якби ви детально описали те, що там побачили.
Тіман кивнув із полегшенням і продовжив:
— Так ось, я йшов у напрямку Тауенцієнштрасе, а не зі сторони «КаДеВе». Я був здивований, тому що в універмазі все ще горіло світло, а не лише неонові вивіски, я маю на увазі всередині, на всіх поверхах, — він зробив ще один ковток кави, перш ніж продовжити. — Тож я вже дивився на «КаДеВе» і дивувався, а потім побачив цього хлопчика, — він сів зручніше у своєму кріслі, в якому міг потонути, і вхопився руками за підлокітники. — Я думав, що це було самогубство, те, як він переліз через балюстраду, а потім прийшов цей поліцейський, і я подумав, що добре, хтось про нього подбає.
— Ви продовжували спостерігати за тим, що відбувається? — запитав Геннат.
Тіман кивнув.
— Так. Я не міг ворухнутися.
— Чи були на вулиці інші люди?
— Не з цього боку. Там стояли тільки я і ця дівчина. Вона стояла на іншому боці вулиці й дивилася вгору. Була у штанях. Я тільки потім зрозумів, що вона прийшла з «КаДеВе», що вона грабіжниця, як і її приятель нагорі.
— Що сталося потім?
— Я не знаю, скільки часу все це тривало, але поліцай... поліцейський стояв і не зробив жодного руху, щоб врятувати хлопчика. Спочатку я подумав, що він не хоче його квапити, підбадьорює його чи щось у такому дусі. Але потім я побачив, як він наступає своїм черевиком на пальці хлопця, це виглядало так, наче він гасить цигарку своїм каблуком.
— І ви могли це чітко побачити звідти?
— Все так і було. Фасад був яскраво освітлений неоновою вивіскою, і з вікон також лилося трохи світла. Отже, я бачив те, що бачив. Хоча я й ношу окуляри, у мене хороший зір, — правою рукою він зняв окуляри, а вказівним і середнім пальцями лівої вказав на свої зіниці. — Далекозорість.
Геннат кивнув. Він не робив жодних нотаток. Їх робив Ланге, який через це нехтував своїм листковим тортом. Вони обійшлися без стенографістки, щоб зменшити коло спільників. Власне, Шарлі могла взятися за це завдання, вона навіть очікувала цього, але Будда вклав блокнот у руку Ланге.
— Що сталося потім, пане Тімане? — запитала Шарлі. Вона запитала, як зацікавлена слухачка, ніби Геральд Тіман був оповідачем, а вона сиділа тут, пила каву і слухала його історії.