Себастьян Торнов зробив великі очі.
— Що ви тут робите? — запитав кандидат в інспектори.
— Я саме збирався вас про це запитати.
— Мене? — Торнов знизав плечима й кивнув у бік магазину. — Я завжди тут роблю покупки. Я живу прямо за рогом. На Лойтенерштрасе.
— Який збіг.
— А ви?
— Навідав свого колишнього колегу. Помічника інспектора Ланке.
— Ланке! Я не знав, що ви працювали у відділі моралі.
— Ви знайомі з Ланке?
Торнов засміявся.
— У нас густозаселений квартал. Хочеш чи ні, але зустрічаєшся з сусідами. Навіть під час походу в магазин, — він показав Рату свою господарську сумку, в якій дзвеніло кілька пивних пляшок. — Як щодо цього? Вип’єте зі мною пива? Відсвяткуємо вихідні?
Рат хотів автоматично відмовитися, але потім ця думка йому здалася не такою й поганою.
— Чому б і ні? — сказав він.
Торнов жив не так комфортабельно, як Ланке. Квартира була вмебльована хазяйкою і розташовувалася під дахом. Рату вона нагадала його першу берлінську квартиру на Нюрнбергерштрасе. У Торнова було трохи зручніше; принаймні він мав дві кімнати: одна — для сну, одна — для життя та роботи, навіть якщо в обох кімнатах і були похилі стелі. Невеликий обідній стіл з чотирма стільцями, крісло і невеликий диван. На столі біля вікна стояли друкарська машинка, телефон і кілька фотографій у рамках. Погляд Рата впав на акваріум біля дивана.
— О, у вас є рибка, — сказав він, щиро здивований цим відкриттям. Акваріум не дуже відповідав тому уявленню про Торнова, яке він вже мав.
— Людині потрібне якесь хобі, — Торнов посміхнувся. — Водити в гості жінок пані Голлербах суворо забороняє.
— Звучить знайомо, — сказав Рат. — Тому я й знайшов собі іншу квартиру. Трохи дорожчу, в задній частині будівлі і не в Шарлоттенбурзі, проте там я сам собі господар. Пані Леннарц приходить тільки прибирати, і я міг би запросити в квартиру сотню жінок, і ніхто б не заперечував.
— Окрім відділу «Е», напевно, — зауважив Торнов.
Він дістав із сумки дві пляшки пива і поставив їх на стіл, решту покупок склав у шафу. Чоловіки відкрили пиво і чокнулися.
— Дякую за запрошення, — сказав Рат. — Це нагадало мені, що я досі не дотримав своєї обіцянки пригостити вас пивом.
— Що ж, все ще попереду, — посміхнувся Торнов. — Можливо, я побачу той легендарний «Мокрий трикутник», про який говорив Райнгольд.
— Він вам про це розповідав? — запитав Рат. «Трикутник» на площі Вассерторплац був, так би мовити, улюбленою кнайпою Рата. Тут він закінчував свої довгі робочі дні з Ґрефом. — Насправді я збирався почекати, поки куплю вам обіцяне пиво, — сказав він, — але тепер, раз ви мене випередили...— Він простягнув свою руку. — Настав час називати один одного по імені, як це роблять колеги. Мене звати Гереон.
Торнов потиснув його руку:
— Себастьян.
Пляшки задзвеніли, коли чоловіки знову чокнулися. Рат показав на горищне вікно, крізь яке над дахами кварталу Седан можна було побачити величний Шенеберзький газгольдер{103}.
— У тебе тут гарний краєвид, — сказав він.
Торнов кивнув:
— Скажу тобі ще дещо, час від часу я роблю дещо протизаконне. Насправді досить часто. Майже щотижня.
— Дай вгадаю: ти серійний вбивця! — засміявся Рат. Торнов ледь усміхнувся, ніби не зрозумів цей жарт.
— Ні, — сказав він, показуючи у вікно. — Газгольдер. Звідти відкривається найкращий вид на Берлін.
Рат поставив пляшку пива, з якої щойно збирався випити.
— Ти залазиш аж туди? — запитав він здивовано.
— Я знаю, що це дурість. Але там, нагорі, подалі від щоденних проблем, мені вдається спокійно подумати.
Рат згадав, що й він інколи піднімався на дах, на голубник Лібіга, коли йому було потрібно трохи відпочити.
— Газгольдер схожий на звіра, — вів далі Торнов. — Він дихає. Кожного вечора його дзвін{104} падає, а кожного дня він знову піднімається; думаю, що в цьому є щось дуже заспокійливе.
Рат спрямував пляшку пива на величезний сталевий каркас, усередині якого майже на всю висоту був піднятий резервуар з газом.
— А як туди можна піднятися?
— Сходами, — сказав Торнов, — там є сталеві сходи. Бачиш оті проходи в сталевому каркасі? Це ремонтні коридори, туди можна потрапити без проблем. А на верху газового дзвінка тебе ніхто не бачить. Але ти бачиш звідти все місто.
— І це незаконно?
— Несанкціонований доступ заборонено. Так говорять знаки.
— У поліцейських завжди є санкціонований доступ, вони завжди ним уповноважені, пам’ятайте про це, кандидате в інспектори.