Вона відчула, як її гнів вщухає, а тривога спадає. Насправді вона хотіла б продемонструвати йому трохи більше свого гніву, але так воно часто й відбувалося: коли він нарешті з’являвся, її гнів раптом повністю розчинявся. Принаймні їй вдалося стерти цю блаженну усмішку зі свого обличчя, поки вона прямувала до дверей, у неї все ще була якась самодисципліна.
Шарлі відчинила двері й застигла на місці.
Це був не Гереон.
Там стояв Себастьян Торнов і усміхався їй саме тією посмішкою. Поруч із ним був старший чоловік, який чимось видався Шарлі знайомим, хоча вона й не могла пригадати, де бачила його раніше. І саме він наставив на неї пістолет.
У нього боліла голова, власне, боліло все його тіло. Приходити до тями було неприємно, він хотів би знову зануритися в непритомність. Спочатку Рат не розумів, де він, він бачив янголів та святих у розвіяних ризах. А тоді нарешті пригадав: Святий Норберт, Ґольдштайн!
Рат обережно повернув голову. Він усе ще лежав у проході, а на одній із лав сидів трохи повнуватий священник. У правій руці чоловік тримав кадильницю, яка виглядала трохи пом’ятою. Рат і сам розмахував такими консервними банками, коли йому було десять років. Однак не для того, щоб бити ними інших людей. І було схоже, що саме це й зробив пастор.
Рат схопився за скроню. Над бровою у нього виросла величезна ґуля.
— Це були ви? — запитав він священника.
Лише тоді він помітив Ґольдштайна, який був лише за кілька метрів від нього. Він також виглядав трохи побитим. Священник, мабуть, вдарив його в потилицю, принаймні він тримався за неї.
— Я не потерплю бійки в домі Божому, — сказав пастор. Він говорив як суворий учитель, який спіймав двох хуліганів, які билися на шкільному подвір’ї.
— Цей чоловік — небезпечний гангстер, — сказав Рат, вказуючи на Ґольдштайна, щоб священник зрозумів серйозність ситуації. — Він озброєний!
— Цей чоловік, — сказав священник, — шукав захисту Святої Церкви, і йому було це даровано. Крім того, він беззбройний.
— Вибачте? — Рат не міг у це повірити. Авраам Ґольдштайн, гангстер-єврей, знайшов притулок тут, у стінах католицької церкви? — На арешт цього чоловіка, — сказав він, — виписаний ордер, він перебуває у розшуку!
— Цей чоловік отримав притулок у церкві. І доки я тут пастор, його не передадуть під світську юрисдикцію.
Рат міг би засміятися, якби ситуація не була такою серйозною.
— Хто це сказав?
— Я, — сказав пастор. — Йоганнес Варшавський.
— Ми вже не живемо в Середньовіччі!
— Ecclesia iure asyli gaudet ita ut rei, qui ad illam confugerint, inde non sint extrahendi, nisi necessitas urgeat, sine assensu Ordinarii, vel saltem rectoris ecclesiae, — з гідністю проголосив отець Варшавський.
Це значно перевищувало знання Рата з латини.
— Вибачте? — запитав він.
— Це з Кодексу канонічного права{107}. Це означає, що нікого, хто шукає притулку в моїй церкві, не витягнуть звідси такі люди, як ви. Принаймні не без того, щоб спочатку зіткнутися зі мною.
— В Канонічному праві також сказано, що ви можете бити поліцейських кадильницями?
— Ви поліцейський? — Варшавський не виражав розкаяння. — Але ви поводитеся не як поліцейський.
— Але він справді один із них, — сказав Ґольдштайн, який тим часом вже сів на лаву.
Рат міг би обійтися без підтримки з цього боку. Він проігнорував слова американця.
— Цей чоловік — убивця, — сказав він пастору й підвівся. — Він зарізав людину ножем у Гумбольдтгайні і, як кажуть, застрелив двох злочинців.
— Він не вбивця, — сказав пастор, — його лише розшукують за вбивство. Він мені вже все розповів. Про те, що ви та ваші колеги неправомірно переслідуєте його.
— І ви йому вірите?
— Я йому вірю. Так. — Як не дивно, це наївне речення з вуст пастора прозвучало зовсім не наївно. Можливо тому, що Рат відчував те саме. Але крім цього, Ґольдштайн все ще був найманим вбивцею, який вбивав для американського злочинного синдикату. Принаймні так стверджували американські колеги.
— Йозеф Флегенгаймер поручився за цього чоловіка, — продовжував пастор, — цього мені достатньо.
— Звідки католицький священник може знати ортодоксального єврея?
Варшавський знизав плечима.
— Я давній друг Йозефа, — сказав він. — З ним можна зустрітися і посперечатися про різні питання віри.
— З євреєм завжди можна посперечатися, — засміявся Ґольдштайн.
— І не кажіть, — сказав Рат, тримаючись за голову.
— Та досить вам! Ви теж не стримували свої удари! А ота ґуля... — Він показав на голову Рата. — ...пастор гарно вас приклав.