— Не зовсім, тому я й телефоную. Я буду там приблизно за годину, Вайс відправив мене за деким стежити.
— Сам віцепрезидент? Розкажи більше.
Шарлі не могла приховати своєї цікавості. Колись вона сама працювала у відділі вбивств. Номінально була стенографісткою, але Геннат і Бьом безумовно покладалися на свою кримінальну кмітливість під час розслідування вбивств й відповідно до цього найняли майбутню адвокатесу.
Рат розповів їй про Ґольдштайна та своє завдання.
— Звучить як покарання, — сказала вона.
— Але я нічого не зробив, чесно кажучи.
— Можливо, Вайс все ще хоче змусити тебе заплатити за гріхи твоєї молодості.
— А я думав, що вже достатньо заплатив за все, — Рат пережив дисциплінарне провадження рік тому. Тоді він відбувся лише синцем під оком, частково через те, що Геннат замовив слівце за свого комісара. Тільки оголошене підвищення Рата до старшого комісара поки що розглядалося в рамках дисциплінарного провадження, і навіть політична підтримка з боку міністерства внутрішніх справ Пруссії, якою він був зобов’язаний Конраду Аденауеру, близькому другу його батька, ніяк не могла це змінити.
— Я повинен покласти слухавку, Шарлі, я думаю, що мій тип незабаром вийде. Побачимося сьогодні ввечері!
Біля стійки реєстрації стояв чоловік, зовнішній вигляд якого не зовсім поєднувався з елегантністю його світло-коричневого літнього костюма. Хоча костюм виглядав зшитим на замовлення, було помітно, як він висить на ньому, коли його власник рухався. Цей чоловік був зовсім не схожий на тих бувалих детективів, з якими Рат звик рахуватися, а більше був схожий на голодного й безробітного бухгалтера. Портьє обережно вказав підборіддям на телефонну будку, і обірванець з цікавістю витріщився у той бік. Рат вийшов з будки і підійшов до нього. Рукостискання цього чоловіка було сильнішим, ніж він очікував.
— Я готельний детектив, — сказав чоловік. — Моє ім’я Грюнерт. А ви з... управління карного розшуку? — Останні слова він вимовив дуже тихо, ніби йому за них було соромно.
Рат кивнув і представився.
— Чи можу я побачити ваше посвідчення, будь ласка?
— Звичайно, — Рат витягнув документ зі своєї кишені. Спритні пальці готельного детектива розгорнули папір. Грюнерт порівняв фотографію з оригіналом, після чого повернув поліцейське посвідчення Рату. — Ви зрозумієте, що ми зацікавлені в тому, щоб знати, що робить поліція в «Ексельсіорі». Ваша увага зосереджена на конкретному гості, сказав мені наш пан Тойбнер. На американці з номера 301?
— Так воно і є. Авраам Ґольдштайн. Але вам не варто хвилюватися, цей чоловік знає, що поліція...
— Пане Рате? — перервав його швейцар Тойбнер. Він стояв за стійкою, тримаючи телефонну слухавку. — Вибачте, пане Рате, цей дзвінок для вас, — сказав він, — і він здається дуже терміновим. Пан Ґреф...
Рат взяв слухавку з його руки.
— Райнгольде? — запитав він.
— Гереоне, ти мав рацію! — голос помічника інспектора звучав трохи стурбовано. — Ґольдштайн щойно спустився сюди у ліфті і зараз прямує в тунель.
Коли Каллі знову прокинувся, то спочатку не зрозумів, що трапилося, тільки відчував біль у черепі, що пульсував, гучний, як від швидкої електрички, коли стоїш прямо під мостом. Лише тоді він почув мелодію, мелодію, що спершу була заглушена тепер уже згасаючим болем. Хтось співав, і він знав цей голос, але не міг бачити, хто співає, йому довелося відкрити очі, а коли він це зробив, то все ще нічого не бачив, лише щось невиразне, розмите й брудно-сіре. Йому довелося змусити очі зосередитися, перш ніж він упізнав знайомий сірий халат, який він завжди носив у магазині і який тепер був весь у крові. Коли Каллі зрозумів, що дивиться на свої коліна, він підняв голову. На програвачі крутилася платівка, і тепер він упізнав пісню, що гуркотіла з гучномовця, занадто голосно, набагато голосніше, ніж Каллі зазвичай слухав свої записи.
Потім він побачив синю фігуру, яка сиділа поруч із програвачем на дивані, де він колись дрімав, і разом з обличчям, яке він бачив зараз, його пам’ять нарешті заговорила.
До нього в крамницю зайшов цей поліцейський, чоловік, якого він ніколи раніше не бачив ані у своїй крамниці, ані по сусідству, а він знав усіх поліціянтів, які сюди заходили. Новачок, як він спочатку подумав, ще хлопчак, який також вивчить правила. Якщо ви не хочете, щоб «Бероліна»{11} зіпсувала вам життя, то краще нічого занадто ретельно не вишукувати в магазині Каллі. Невідомий поліцай взяв із полиці наручний годинник — дешеву жерстяну штуку, що довго не продавалася, — зовсім не той коштовний товар, який Алекс притягла із «КаДеВе» і який він все одно ніколи не виставлятиме в магазині. Поліцейський зовсім не відреагував на дружнє привітання, просто тримав цей годинник у руці, засунувши пальці в браслеті так, щоб циферблат був повернений назовні, і дивився на абсолютно нерухомі стрілки, ніби цей проклятий годинник, який Каллі навіть не пам’ятав, звідки він його взяв, був найціннішою річчю на світі, і повільно, крок за кроком, підійшов до прилавка.