Все разом, адреса і телефон. Бракувало лише розміру взуття. Схоже, вони теж хотіли навідатися до нього у гості. Можливо, він ще встигне спіймати цих мерзотників. Перш ніж вибігти з квартири, Рат глянув під кухонний стіл. Пістолета вже не було.
Прокляття! Алекс все-таки його обдурила!
Шарлі й гадки не мала, де вона опинилася. Чоловіки фактично натягнули їй на обличчя капюшон, щойно вони виїхали з Моабіту. І не знімали його, поки не посадили її на цей стілець.
Вона почувалася так, наче потрапила в поганий фільм. Що взагалі тут відбувалося? Торнов та його помічник викрали ні в чому не винну громадянку серед білого дня з її власного дому, не моргнувши при цьому оком. Вона все ще не могла в це повірити.
Окрім Торнова та чоловіка з пістолетом, був ще третій чоловік, який сидів за кермом автомобіля. Це був «Хорх», вона запам’ятала марку, але не змогла швидко запам’ятати номер машини.
Її привели в якусь кімнату без вікон, можливо, у підвал, але вона не була в цьому впевнена, для цього там було недостатньо прохолодно, у цій кімнаті стояла задушлива денна спека. Чоловіки сиділи за столом, всі троє. Це виглядало як трибунал, свята інквізиція. І вона була відьмою.
Принаймні її не зв’язали.
Торнов був ліворуч, посередині сидів старший чоловік — Шарлі здогадалася, що йому трохи за п’ятдесят, — який погрожував їй пістолетом, тим пістолетом, який зараз лежав перед ним на столі, а праворуч, мабуть, сидів водій, його обличчя вона бачила вперше. За ними трьома висів прапор чи якийсь гобелен — чорний шматок тканини, на якій була зображена велика біла рука.
Вона одразу подумала про шпильку та посвідчення, які вони знайшли в коробці Кушке. Отже, перша спільна річ між кандидатом в придурки Торновим і вбитим Кушке. Якби в неї ще залишалися сумніви щодо того, що саме Торнов убив сержанта, вони вже повністю розвіялися.
— Ви знаєте, чому ви тут, фройляйн Ріттер? — запитав її старший чоловік, мабуть, найстарший з цих трьох.
Шарлі було цікаво, звідки вона його знає; вона готова була закластися на що завгодно, що він теж поліцейський. Як, мабуть, і водій.
Поліцейські, які викрали жінку, просто неймовірно!
— Чому я тут? Можливо, ви хочете зіграти в доппелькопф{109}, і вам не вистачає четвертого учасника. Але мушу вас розчарувати: по-перше, я жінка, а по-друге, я граю лише в скат. Тож я вам для цього не потрібна. Чи можу я піти?
— Це чудово, що ви зберегли своє почуття гумору в цій ситуації.
— В якій ситуації? Може, ви поясните мені, що це за ситуація. Поки мені вдалося визначити лише такі кримінальні правопорушення: проникнення до квартири, погрози, позбавлення волі. Але, чесно кажучи, я не дуже розумію, в чому сенс цього всього. Ви збираєтеся вимагати за мене гроші? Мушу вас розчарувати: мої батьки не такі вже й багаті.
— Шкода. Я думав, що наша невелика акція говорить сама за себе. Вона полягає в тому, щоб врятувати вас від великої дурості. У нас є підстави вважати, що вам могло здатися, що ви бачили лейтенанта Торнова в певному місці в певний час, хоча — і це можуть підтвердити кілька свідків — Торнова у той час там зовсім не було.
— Ви так незграбно все описали, певно, ви або поліцейський, або юрист.
Чоловік усміхнувся.
— Ви теж трохи те й те, хіба ні? З наголосом на трохи.
Нарешті Шарлі пригадала, звідки, на її думку, вона знала цього прессекретаря, хоча й не була цілком в цьому впевнена.
— Гадаєте, що вам це легко зійде з рук? Ви викрали мене! І хоча я не знаю, куди саме ви мене привезли, я точно знаю, кому я маю за це дякувати.
— Ми знаємо, що ви знаєте лейтенанта Торнова. Але його насправді тут немає, розумієте? І ви ніколи не бачили його в Ганзафіртелі.
— Вас я теж знаю, старший інспекторе Шеере. Сподіваюся, ви вже вигадали собі алібі.
На мить її слова справді збентежили чоловіка, що сидів посередині. Отже, це справді був він. Руді Шеер, вона його давно не бачила, тому й не змогла одразу пригадати. Руді Шеер, чоловік, який колись керував складом зброї на «Алексі», а потім був відсторонений і переведений за контрабанду зброї.
— Здається, ви дуже спостережлива, — сказав Шеер. — Але мене теж тут немає. Так само, як і сержанта Клінгера, який сидить поруч зі мною.
Він мав на увазі водія. Той факт, що він так охоче назвав його ім’я та звання, мав на меті продемонструвати впевненість цих трьох в тому, що ніщо та ніхто не зможуть притягнути їх до відповідальності за це викрадення серед білого дня.