— Оскільки ви все одно все це вигадали, фройляйн Ріттер, — сказав Торнов, — ви можете розповісти нам усе, що знаєте. І те, що знає Гереон Рат. У вас є якісь докази? Що ви знайшли в квартирі Кушке?
— Передусім я знаю одне, — сказала Шарлі, — що цей ваш вчинок не залишиться безкарним.
— У нашому колі є впливові люди. Не варто нас недооцінювати! — усміхнувся Торнов. Як дружелюбно міг звучати голос цього чоловіка. Навіть у такій ситуації.
— І тому ви думаєте, що ви вищі за закон? — розлютилася Шарлі. — Знаєте, ким ви є, пане Шеере? Нічим, окрім паршивого брудного контрабандиста зброї! Тоді вони повинні були зупинити вас, а не просто перевести до будівельної поліції Шарлоттенбурга.
Шеер дивився на неї із задоволеним виразом.
— Ви викрали мене, — продовжила Шарлі, — ви гадаєте, що вам це зійде з рук? Або ви зрештою збираєтеся убити мене, щоб приховати це? Вам не здається, що Гереон Рат вже знає, що сталося і хто за всім цим стоїть?
Принаймні вона так сподівалася.
— Що знає Гереон Рат і що він не знає, це ви і маєте нам розповісти, — сказав Шеер. — І вам не потрібно боятися за своє життя. Ми вам не зашкодимо, у цьому немає необхідності. Можливо, вам варто знати, що ми не цураємося цього варіанту в екстрених випадках, але ми покладаємося на ваш здоровий глузд. Адже ви точно не захочете зробити з себе посміховисько. І поставити під загрозу свою кар’єру, — він спробував усміхнутися, але у нього вийшло не так добре, як у Торнова. — Деякий час ви не будете спати, а це робить людей дуже балакучими, ви про це знаєте?
Шарлі ковтнула. Було схоже, що її не збиралися відпустити додому за декілька годин.
Рат припаркував «Б’юїк» на Ріттерштрасе. Він низько насунув капелюха на лоба й підняв комір літнього пальта, хоча погода свідчила про інше. Лише тоді він повернув на Луїзенуфер. На своїй вулиці він не помітив жодного підозрілого транспортного засобу, проте обережно підійшов до під’їзду. Тут теж повітря здавалося чистим, на подвір’ї було безлюдно. Як зазвичай у неділю.
«А що, коли ти йдеш у пастку», — подумав він, ступаючи на темні сходи. Хтось вже міг сидіти у його квартирі й чекати на нього. Він витягнув «Вальтер» з кобури та перевірив його, сподіваючись не наштовхнутися на пані Лібіг з верхнього поверху чи на її чоловіка.
Рат повернув ключ повільніше й тихіше, ніж будь-коли раніше. Потім увірвався у власну квартиру з пістолетом напоготові і перевірив з «Вальтером» кожну кімнату. Нікого. Хто б тут не був, він вже пішов. Але те, що тут хтось побував, було очевидно.
Хоча Рат здогадувався, що на нього чекає, він все одно був здивований, коли побачив, як вони усе перевернули в його квартирі. Виглядало ще гірше, ніж на Шпенерштрасе. Половину посуду розбили, його рештки валялися на кухні, і, звісно, також усі книжки та папери були розкидані по підлозі, горщики з квітами перевернуті й розбиті, шафа повністю спустошена, навіть порізали матрац та його улюблене крісло. Але найгірше він побачив у вітальні.
Вони вичистили його шафу з платівками.
Не всі платівки були побиті, але таких було досить багато, в тому числі й незамінні, які Северін надіслав йому зі Штатів. Рат відчував, як його гнів безмірно зростає. Ті свині мають заплатити за це! Торнов та всі, хто був з ним у змові!
Він трохи прибрався, знайшов одну неушкоджену чашку й поставив воду для кави. Йому все одно за пів години доведеться забрати Кірі від Леннарців, він також міг використати час, щоб прочистити свою голову кофеїном і придумати, що робити далі.
Майже через дві години він знову припаркувався на Шпенерштрасе. Вже сутеніло, коли він вдруге цієї неділі подзвонив у двері Ірмгард Бреттшнайдер. Перед тим він знову зазирнув до квартири Шарлі, але за цей час там нічого не змінилося.
Сусідка, яка часто дивилася на нього підозріло, але ніколи не перекинулася з ним жодним словом, тепер дивилася на нього як на привида.
— Що вам потрібно? — запитала вона.
— Добрий вечір, пані Бреттшнайдер, — сказав він. — Не могли б ви зробити мені одну послугу?
Вона дивилася так, наче він просив у неї чашку борошна або два яйця, і Рат зрозумів, що настав час показати його поліцейське посвідчення. Він дістав документ із піджака й підніс їй його під ніс.
— Рат, кримінальна поліція, — сказав він. — Йдеться про фройляйн Ріттер. Кажуть, сьогодні вдень вона покинула свою квартиру в супроводі кількох чоловіків. Ви можете щось про це розповісти?
— Вона... Чи вона... — Ірмгард Бреттшнайдер, здавалося, не могла знайти потрібних їй слів. — Мова про продаж кохання? — нарешті запитала вона, і Рат не знав, чи голосно засміятися, чи вилити свій гнів на цю немолоду жінку з бурхливою уявою.