Якщо акція проти «Піратів» також призведе до смертей, Г’юго був не проти. Зрештою, «Бероліна» не мала б до цього жодного відношення.
Ленц перетнув залізничні колії, які тягнулися паралельно до алеї Штралауер і з’єднували Остгафен з ширшим світом. Місце зустрічі він запропонував сам. Один зі складів, що стояв поруч із великою холодильною камерою, належав «Бероліні». Неофіційно, звісно. Ніхто не орендував склад від імені клубу. Офіційно майже дві тисячі квадратних метрів були в користуванні компанії «Marlow Importe», про що й сповіщала вивіска над вантажною рампою. Ленц потурбувався про те, щоб ніхто з його людей не переривав їхню розмову. Нікого не стосується, з ким саме зустрічається їхній шеф.
Він йшов уздовж набережної, повз крани, які щодня перевозили тонни товарів, повз кораблі, що гойдалися на Шпрее в очікуванні завантаження. О цій годині в порту було тихо; на кораблях всі вже спали, а ті нечисленні робітники, яких він зустрічав, мали дуже втомлені обличчя.
Вони вже чекали біля трапа. Коли він побачив двох чоловіків, Г’юго Ленц одразу зрозумів, що це були вони. Трохи занадто витончено одягнені для цього району, навіть якщо це був типовий готовий одяг. Звичайні поліцаї в костюмах.
Вони здавалися серйозними. Задоволений, він вдихнув сильний бриз, що дмухнув на нього зі Шпрее. Г’юго Ленцу більше не був потрібен Йоганн Марлоу, щоб тримати в страху зграю «Північних піратів». Він не міг стримати посмішки. Тепер усе буде інакше. І Йоганн Марлоу, цей зарозумілий недоумок, пошиється у дурні раз і назавжди.
Будинок стояв у темряві, коли Рат відімкнув двері, усі вже спали. Це й недивно, адже була майже північ, він також відчував, що мав бути у ліжку кілька годин тому. Всередині у нього все ще сиділа злість, через яку йому буде важко заснути, він вже це знав. Він увімкнув світло на сходовому майданчику й піднявся сходами, повз двері пані Бретшнайдер, яка завжди кумедно дивилася, коли натикалася на нього в будинку. Її квадратна голова ніяк не могла зрозуміти, як чоловік заходив і виходив із квартири Ріттер та Овербек, прямо з квартири, в якій проживали дві молоді жінки. Хазяїн будинку прийняв таке партнерство, але не пані Бретшнайдер. А те, що цей чоловік тепер навіть ночував у цій квартирі й мав власний ключ, оскільки пані Овербек два семестри вчилася в Упсалі, зовсім не вписувалося у світогляд самотньої вчительки на пенсії. Рат відчув велике бажання подзвонити в її двері, перш ніж зникнути в квартирі Шарлі, але, прагнучи зберегти в домі спокій, він встояв перед спокусою. Зрештою, проблеми тоді будуть не у нього, а у Шарлі.
Він відімкнув вхідні двері якомога тихіше і повільно пройшов на кухню, не вмикаючи світло. Тільки коли він знову закрив двері кухні, він клацнув вимикачем. Він примружився через яскраве світло, а тоді побачив на кухонному столі записку. Рат зняв капелюха й читав її, поки знімав своє пальто.
Любий Гереоне,
Насправді я чекала тебе трохи довше, бо думала, що ми сьогодні побачимося знову, але тепер я надто втомлена, я майже не маю сил, щоб дописати тобі ці рядки. А завтра мені знову треба рано вставати. У мене ж нема твого автомобіля. Розкажи вранці, що саме трапилося.
Шарлі
P. S. У шафі стоїть відкрита пляшка червоного вина. Я насправді хотіла випити її з тобою, але виходить, що ми зробимо це у різний час. Якщо захочеш.
Рат підійшов до буфетної шафи й відчинив двері. Там стояла пляшка вина, повна більш ніж наполовину. Шарлі, мабуть, випила наодинці два келихи. Він уявляв, як вона сидить за столом, розгорнувши якусь юридичну книжку, поруч з книжкою стоїть келих вина, і втомлено чекає на нього. Побачивши її перед собою, він хотів одразу обійняти її, але вона вже не сиділа на кухні, вона спала в ліжку, і він не міг її розбудити.
Поруч із вином стояла пляшка коньяку, яку він забрав зі своєї старої квартири на вулиці Луїзенуфер. Рат замислився лише на мить, а потім залишив пляшку з вином і вийняв із шафи коньяк.
Рат давно не робив цього перед сном. Не тільки тому, що Шарлі потім бурчала про його перегар, він також помітив, що алкоголь йому більше не потрібен, що достатньо заснути поруч із нею, щоб прогнати усіх демонів та кошмари, які переслідували його певний час щоночі. Тому Рат позбувся згубної звички випивати на ніч. Тепер він вірив, що одного лише запаху її тіла достатньо, щоб відлякати усіх демонів.