У магазині було тихо й темно, гасові ліхтарі на Рігерштрасе давно згасли, а місяць лише час від часу виглядав з-за хмар. Ніде не було світла, на жодному поверсі, у всьому будинку було так само темно, як і у більшості будинків о другій годині ночі. Алекс уже майже годину спостерігала за вулицею, але відтоді, як остання електричка виплюнула десь пів дюжини пасажирів, не було видно жодної душі.
Було вже пізно, коли вона нарешті дісталася до Рігерштрасе, пізніше, ніж планувала, і вона мала б бути смертельно втомленою, але гнів не давав їй заснути, гнів на Каллі, гнів на поліцейських, гнів на того дурного доглядача, який змусив її відправитися у нічний тур дахами міста. Їй довелося виконувати гімнастичні вправи на дахах кількох будинків, поки вона нарешті не виявила відкритий люк на даху однієї фасадної будівлі.
Квартира була втрачена остаточно після сьогоднішнього інциденту, це було зрозуміло. Алекс повернеться туди ще раз і тільки для того, щоб забрати звідти свої речі. Раніше вона не хотіла йти на такий ризик; спочатку їй потрібно було виконати роботу в магазині Каллі.
Хоча вона була більш ніж впевнена, що на вулиці чи біля вікна нікого немає, Алекс ще раз перевірила всі напрямки, щоб бути в безпеці, перш ніж вийти з темряви під’їзної дороги, перетнути вулицю й підійти до магазину. Ретельно намальовані літери Каллі на картонній табличці за вікном повідомляли, що там зачинено. Однак коли Алекс спробувала відімкнути замок на дверях магазину, вона виявила, що двері відчинені. Вона штовхнула двері так повільно, як тільки могла, не бажаючи дзвонити у дзвінок Каллі, який сповіщав про нових клієнтів. Окрім сором’язливого одиничного дзвону, дзвінок мовчав. Утім Алекс прислухалася в темряві, чи є хтось всередині, адже відчинені двері викликали у неї підозру. Безпека понад усе! Алекс подумала про Бенні, і цей спогад завдав болю. Вона побачила його обличчя та посмішку, а потім — поліцая, який його вбив, який наступав на пальці Бенні, наче гасив цигарку, і в ній знову спалахнула лють.
Вона була здивована, що Каллі забув замкнути свою крамницю. Проте з іншого боку, він був схильний іноді напиватися і тоді був здатний на все. Тож він не зміг дійти додому і заснув на дивані у задній частині магазину. Що ж, на такий випадок вона все одно має ніж. Вона не боялася цього чоловіка, бо вже мала справу і з гіршими. Якби довелося, вона б отримала свої гроші силою.
Думка про Каллі, який хропить у задній кімнаті, змусила її рухатися якомога тихіше. Вона погано бачила у темряві й не могла увімкнути світло, тому повільно пробиралася навпомацки, поки не знайшла прилавок і кінчиками пальців не прослідувала ним до великої каси. Алекс не знала, скільки грошей Каллі залишив ввечері у касі: чи то лише кілька марок на розмін, чи трохи більше. Вона також не знала, що ще тут можна взяти. Її план був дуже простим: забрати усі гроші, які вона зможе знайти. У будь-якому разі, коли вона завітала сюди опівдні, у шухляді каси зберігалася доволі велика сума.
Коли Алекс намацала касовий апарат, щоб зрозуміти, як найкраще відкрити його без зайвого шуму, вона зупинилася і навіть трохи підскочила від шоку та здивування: касовий апарат був широко відкритий, а велика шухляда — повністю висунута. І там було порожньо, зовсім порожньо. Жодної купюри, навіть монети.
У її животі виникло дивне відчуття. Звичайно, можливо, що Каллі напився, це було навіть більш ніж ймовірно, але навіть тоді такий бакалійник, як Ебергард Каллвайт, не забуде надійно закрити свої гроші. Або він уже вийняв їх і поклав до валізи для грошей, в якій щоранку відносив свої заробітки до банку? Алекс знала, де Каллі сховав цю валізу, вона лежала на книжковій полиці в задній кімнаті. Алекс побачила це одного разу, коли він повернувся за грошима, тому що він не усвідомлював, що вітрини в його магазині, хай би якими брудними вони були, є ідеальними дзеркалами.
Алекс відчинила двері. Тихо й повільно, уважно прислухаючись. Нічого не було чути, ані хропіння, ані дихання, тільки цокання настінного годинника. Вона увійшла до кімнати і знову зачинила двері. Тут було ще темніше, ніж у магазині, зовсім темно, адже у задній кімнаті не було вікон. Алекс намагалася знайти вимикач, але не знала, де він. Через деякий час вона здалася, опустилася на коліна і навпомацки рачки поповзла вперед. То був уже край килима, потім мав бути стіл, за ним диван, а книжкова полиця висіла саме над диваном. Алекс продовжувала повзати килимом, який давно ніхто не чистив і який скрізь був усіяний крихтами та різним брудом. А потім вона потягнулася до чогось липкого й інстинктивно відсмикнула руку. Яка гидота! Спершу вона подумала, що Каллі, цей старий негідник, перекинув якусь пляшку з-під спиртного і не витер після себе, але потім вона впізнала запах, цей слабкий металевий запах.