Щур Руді, як називали Гьоллера і друзі, і вороги, не сумнівався, коли мав когось вбити. Цей факт подарував йому його прізвисько. І, звичайно, його попередню роботу. На смітнику були тисячі щурів, їх там набагато більше, ніж ворон. Але щурів не було видно, вони не шуміли, як крилате птаство, вони залишалися під землею і нападали, блискавично й безжалісно, коли це було потрібно.
Після того як Руді побачив, як сильно сміттєзвалище розрослося за останні роки, він з гордим виглядом, майже з таким, ніби це все була його робота, пішов назад. Коли він повернувся до свого автомобіля, який залишив на узліссі, то побачив, що за ним тепер припаркований чорний лімузин. За лобовим склом він побачив двох чоловіків. Він намацав пальцем старий маузер часів Світової війни, але потім вирішив залишити пістолет у кишені, бо по під’їзній доріжці повільно прогуркотів сміттєвоз, що наближався до сміттєзвалища. Руді повернувся обличчям до лісу, можливо, той водій не знав його в обличчя. Було досить рано. Ще й цей сміттєвоз. З одного боку, він заважав їхній зустрічі, але з другого — Руді завдяки йому почувався у більшій безпеці. Не було жодної згадки про те, що інші прийдуть парами. Той, хто йому телефонував, прямо сказав, що вони зустрінуться віч-на-віч. Сміттєвоз проїхав повз Руді й повільно покотився далі. Двері чорного лімузину відчинилися, і з них вийшли двоє добре одягнених чоловіків. Руді підійшов до них. Він хотів висловити їм своє незадоволення. Йому не подобалося, коли люди не дотримувалися своїх домовленостей.
Потім він почув шипіння пневматичних гальм сміттєвоза і повернувся. Автомобіль зупинився за кілька метрів від нього, і його водій вийшов із кабіни. Руді знову повернувся обличчям до темного лімузина та двох чоловіків, тепер відчуваючи себе більш спокійно та впевнено. Звичайно, адже вони б не стали стріляти в нього прямо на очах у свідка.
Лише коли він почув позаду якесь шелестіння і обернувся вдруге, то зрозумів, що зробив фатальну помилку. Він надто зосередився на чоловіках у лімузині й повністю проігнорував водія сміттєвоза. А тепер, навіть повернувшись, він згадав, що його так дратувало у водієві сміттєвоза. Хоча чоловік не був одягнений у елегантний костюм, як двоє інших, він також не був в уніформі Бемагу{23}. Однак неправильний одяг був не таким фатальним, як ще одна деталь, яку Руді помітив лише зараз. Як не дивно, єдине, що дратувало його спочатку в пістолеті в руці чоловіка, це те, що це була модель, яку він ніколи раніше не бачив. І це мало щось означати, бо Руді Гьоллер знав дуже багато видів пістолетів. І він підозрював, хоча й не мав багато часу на роздуми, що дуло, в яке він зараз дивився, стане останньою річчю, яку він побачить у своєму житті. Можливо, цей пістолет був американського виробництва, подумав він, а потім побачив, як дуло осяяв спалах. Сам вистріл він вже не чув.
Андреас Ланге погано спав. Вчорашній день все ще був у нього в кістках, хоча насправді все пройшло краще, ніж він боявся. Допитувати власних колег було дуже невдячним завданням, про що б там не йшлося. Мабуть, тому Геннат і довірив це йому, новачку з Ганновера, до якого і так мало хто ставився серйозно на Александерплац{24}. Звичайно, він був на чергуванні у вихідні дні й був першим слідчим, який знайшов тіло, але це також стосувалося Райнгольда Ґрефа, і тепер йому дозволили виконувати деякі спеціальні завдання із загоном Рата, за запитом із самої верхівки, про що вже всі знали. А помічнику інспектора Ланге дозволили працювати над його першим вбивством на посаді старшого слідчого.
Це був перший забіг для Генната, перша справа, і чим більше він скоїть помилок, тим більш непопулярним зробить себе на Александерплац. Будді не потрібно було жертвувати жодним із своїх фаворитів, і водночас він міг без поспіху подивитися, як розвивався помічник інспектора з Ганновера після хорошого року в Берліні.
Допити пройшли не так погано, як боявся Ланге. Працівники поліції знали, яка інформація є важливою для протоколу допиту, це знала навіть поліція охорони, їм не потрібно було старанно все пояснювати, як будь-якому непокірному цивільному. Вони були готові до запису, всі співпрацювали, ніхто не мимрив, ніхто не робив дурних ремарок і не протестував проти допиту. Власне, у нього вже була вся важлива інформація на руках, її лише потрібно було акуратно записати та підшити до справи. За кілька днів він міг би передати цю справу прокурору, який, як очікується, закриє її.