Рат сподівався розрядити атмосферу останнім зауваженням, але Грюнерт продовжував виглядати так, ніби страждає від виразки шлунку. Можливо, так і було.
— І на чому заснована ця... серйозна підозра? — запитав детектив.
— Ви ж розумієте, що я не можу вам цього сказати, це внутрішні справи кримінальної поліції.
— Я просто сподіваюся, що ваші підозри не ґрунтуються лише на тому, що пан Ґольдштайн сповідує Мойсеєву віру, — нахмурився готельний детектив.
— Думаю, що я можу вас заспокоїти, — сказав Рат. — Наказ тримати пана Ґольдштайна під наглядом дав особисто заступник начальника поліції доктор Вайс.
Грюнерт задоволено кивнув. Звинувачувати єврея Бернгарда Вайса в антисемітизмі було б справді смішно. Тут, у готелі, до таких речей ставилися серйозно. В «Ексельсіорі», принаймні так казали, одного разу навіть показали на двері Адольфу Гітлеру з поваги до своїх гостей-євреїв, щоб вони не були змушені проводити ніч під одним дахом з таким примітивним антисемітом.
— Пане інспекторе, — сказав готельний детектив, знову відкашлюючись, — ми, в принципі, не маємо заперечень проти того, щоб ви, безсумнівно, спостерігали за паном Ґольдштайном. Хоча, чесно кажучи, я не думаю, що ваші так звані серйозні підозри виявляться правдою. Однак, з усім розумінням до вашої роботи, я можу також попросити вас про розсудливість з вашого боку...
— Звичайно.
— ...і я боюся, що ваш спостережний пост тут трохи помітний з цієї точки зору. Занадто помітний для інших гостей нашого готелю, які можуть дивуватися, чому ви сидите за цим столом цілий день.
— Тоді нам залишається лиш дати їм задовільну відповідь. Я не маю наміру залишати цей пост лише тому, що деякі гості можуть розхвилюватися.
— Задовільну відповідь, — сказав Грюнерт, — це саме те, що я хотів вам запропонувати. Я принесу вам декілька книг із бібліотеки разом із ручкою та папером. Ви тоді будете письменником, гостем нашого готелю, який отримує необхідне натхнення за цим столом...
— Письменником? — Рат був налаштований скептично. — Хто в це повірить?
— Я розпущу чутки в холі, щоб скоро про це дізнався весь готель. У цьому відношенні ви можете покластися на нашого доброго Тойбнера.
— Я нічого не розумію в письменництві, я полюю на злочинців!
— Тоді ви — письменник, що пише детективи. Це підходить. А події вашого нового роману відбуваються в готелі.
Коли приблизно через пів години Райнгольд Ґреф вийшов з ліфта з чорним псом на повідку, що виляв хвостом, він був вражений купою книг і блокнотом, в якому його начальник щось записував.
— Ви ведете облік усіх, хто виходить з ліфта? Чи ви перемальовуєте малюнок цих шпалер?
— Хіба не очевидно? Я відомий письменник і пишу тут інкогніто свою нову книгу.
Ґреф подивився через його плече:
— Ну, мені це більше схоже на візерунок шпалер.
Насправді на папері було видно лише фігурки та абстрактні візерунки.
— Я ще не знайшов натхнення, — сказав Рат. — А як справи у тебе на вулиці?
— Кірі добре помочилася, якщо ви це маєте на увазі. І Ґольдштайн не намагався втекти через вікно. Здається, я один раз бачив його біля вікна. Але я не думаю, що він мене впізнав. А що у вас? Наш друг вже з’явився?
— Поки що тільки готельний детектив, — Рат похитав головою. — У нього також з’явилася чудова ідея, що я повинен зіграти тут роль письменника. Щоб гості готелю не турбувалися. Але Ґольдштайн вже мав прокинутися. Принаймні він впустив покоївку.
— А сніданок?
— Можливо, ним була покоївка. У будь-якому разі більше нічого йому в кімнату не приносили.
Неначе за сигналом, двері кімнати 301 відчинилися, на порозі з’явилася покоївка, поглянула на двох поліцейських, а потім пішла коридором і зникла з поля зору. Щойно вона пішла, двері ліфта відчинилися, і офіціант витягнув за собою візок зі сніданком, з яким він зник у кімнаті 301.
— Мені здається, він справді поснідав покоївкою, — прошепотів Ґреф.
Рат знизав плечима.
— У будь-якому разі він добре проводить час, — він подивився на Ґрефа. — Тобі не варто весь час стояти тут, — сказав Рат, — інакше вони приймуть тебе за секретаря відомого письменника. Залиш собаку тут і трохи розімни свої ноги. Подивися на фасад. Щоб там Ґольдштайн не став стрибати з балкона на балкон.
Ґреф кивнув.
— А коли мені вас замінити?