— Скажімо, о першій годині. Тоді мені все одно доведеться знову погуляти з Кірі.
Помічника інспектора не було вже приблизно п’ятнадцять хвилин, коли в дверях кімнати 301 з’явився сам Авраам Ґольдштайн і обережно замкнув двері. Він здригнувся, коли побачив Рата, який сидів за столом, а потім голосно розсміявся.
— Доброго ранку, офіцере! Що це за видовище? Ви перенесли свій кабінет?
— Я просто хотів бути ближче до вас, — сказав Рат і закрив блокнот з каракулями. — Добре виспалися?
— Дякую, пречудово, — Ґольдштайн потягнувся й натиснув на кнопку ліфта. — Здається, на дворі чудовий день. Що ж, ми можемо прогулятися. Я кажу ми, тому що ви обов’язково підете за мною знову.
Рат схопив собачий повідець.
— Поліцейський пес? — запитав Ґольдштайн, вказуючи на Кірі.
Двері ліфта відчинилися, і двоє чоловіків зайшли всередину.
— Вона небезпечніша за те, як виглядає, — сказав Рат, — тренувалася з нью-йоркцями.
— Хіба я вам не казав, що я з Брукліна?
— Собаці це байдуже.
Пані, яка їхала разом з ними, оглянула чоловіків згори донизу; хлопець-ліфтер стоїчно дивився прямо перед собою.
— Як ваша машина, до речі? — запитав Ґольдштайн. — Вже відремонтували?
Питання залишилися без відповідей. Рат проковтнув свій гнів і нічого не сказав. Він не дозволить цьому мудаку спровокувати себе.
— Перший поверх, — сказав ліфтер, відкриваючи двері. Вийшла тільки пані. Рат і Ґольдштайн продовжили спуск до підвалу, звідки Ґольдштайн негайно попрямував до тунелю.
— Що ви маєте проти денного світла? — запитав Рат.
— Я просто люблю підземний світ.
Кірі там явно подобалося значно менше; Рату довелося натягнути повідець, щоб собака пішла далі. Тільки коли вони піднялися сходами і побачили денне світло, вона знову набрала швидкість.
Ґольдштайн попрямував до стоянки таксі.
— Сподіваюся, ви не заперечуватимете, якщо я не запрошу вас покататися, офіцере, адже це суперечить правилам гри, — сказав він, сідаючи в перше таксі в черзі.
Рат взяв друге, водій якого неохоче перестав читати газету.
— Куди їхати? — запитав він, коли Рат штовхнув собаку, яка ніколи раніше не сідала в машину добровільно, на заднє сидіння.
— Слідуйте за тим таксі, — сказав Рат, сівши поруч з Кірі, що заскиглила.
— Серйозно? — Таксист з недовірою подивився в дзеркало заднього виду. — Я завжди думав, що так буває тільки в кіно.
— Я схожий на актора? — Рат показав йому своє поліцейське посвідчення.
— Гаразд, гаразд.
У цей момент таксі Ґольдштайна виїхало з узбіччя на дорогу, і водій Рата прискорився. Інспектор глянув убік, на тротуар, де багажний візок боровся з кількома іншими чудовиськами. І в останню мить він побачив знайомий плащ. Американець! Прокляття! Ґольдштайн навіть не сів у таксі! Або одразу вийшов! У будь-якому разі він тільки відправив таксі в дорогу, без пасажира!
— Зупиніться, — сказав Рат.
— Вибачте?
— Зупиніться негайно, прокляття!
— Хочете мене обдурити? Через три метри? Я подумав, що мені слід їхати за моїм колегою.
— Не треба, зараз же зупиніться!
Таксисту знадобилося половина вічності, щоб з’їхати праворуч, поки він не буркнув і не отримав вільне місце біля бордюру в якості оплати:
— Тепер я знову можу стояти в черзі! А ви не отримаєте за це квитанцію!
Нарешті Рат і його собака знову вийшли на тротуар. Ґольдштайна ніде не було видно, напевно, чоловік зник на вокзалі.
Рат вилаявся і потягнув бідолашну Кірі за собою у великий вестибюль Анхальтського вокзалу{29}. Незліченна кількість голів, незліченна кількість капелюхів, Рат озирнувся. Нарешті він помітив у натовпі світлий фетровий капелюх і зітхнув із полегшенням. Це справді був Ґольдштайн, який стояв у черзі до каси. Перш ніж він міг знову кудись зникнути, Рат вже був поруч із ним.
— Вас дійсно важко позбутися, чи не так? — мовив Ґольдштайн.
— Я вам вже про це казав, — Рат намагався не показувати, як сильно він задихався від біганини.
— Тому ви привели із собою собаку? Щоб вона знову відшукала мене, якщо я вислизну від вас?
— У будь-якому разі ви від мене не вислизнули. Це головне.
— Знаєте, а ви починаєте мене дратувати.
— Добре, — сказав Рат, — тоді я все роблю правильно.
— У всякому разі я можу придумати щось краще, аніж їздити по місту з вами на буксирі. Краще залишуся тут.
— Тоді так і зробіть.
Ґольдштайн вийшов з черги і попрямував до головного виходу. Невдовзі після цього вони повернулися на Асканійську площу. Ґреф, який сидів на лавці під одним із дерев, помітив їх і зробив запитальне обличчя. Рат подав помічнику непомітний знак рукою, який означав, що все гаразд, ситуація під контролем.