Станція метро! Може, це буде її порятунок! Спершу під землю, а потім подивимось.
На жаль, вхід був з іншого боку вулиці, тож Алекс довелося спочатку перетнути проїжджу частину. Цього разу вона зробила це спокійно і цивілізовано, щоб не привертати до себе увагу, поступово її дихання знову заспокоїлося, залишилися лише поколювання у боці. Вона непомітно обернулася, наче перевіряла рух, — жодного сліду поліцейського. Невже вона загубила його? Коли Алекс нарешті дійшла до сходів, що вели до підземного світу прямо перед кутовою будівлею, вона востаннє глянула на Франкфуртерштрасе, і там все ж побачила його. Приблизно за сто метрів на схід із сусіднього перехрестя вийшов чоловік у синій формі й озирнувся.
Алекс присіла і, спотикаючись, спустилася сходами, не обертаючись. Побачив він її чи ні? Сходи вели до залу, платформи були поверхом нижче. Вона була внизу, тепер не було дороги назад. Краще бути готовою до того, що він міг її побачити. Більше не було часу на довгі роздуми, вона мала використати свою фору і діяти. Алекс поспішила вниз найближчими сходами на платформу.
«Шиллінгштрасе», — сказали їй літери на стіні, що була викладена рожевими кахлями.
Тут було багато пасажирів, але на неї ніхто не звертав уваги. Алекс на мить завагалася, але потім продовжила йти платформою якомога спокійніше, приховуючи своє хвилювання. Ззаду були інші сходи, інший вихід, і саме там вона його бачила, над землею. Якби він зайшов зі східного входу, вона б потрапила йому прямо в руки. Яка дурість! Алекс повернулася й пішла платформою в іншому напрямку. Вона відчувала, що потрапила в смертельну пастку. Як було нерозумно з її боку сюди спуститися!
З західного тунелю долинав темний гул. Алекс пройшла ще трохи, поки майже не повернулася до самого початку платформи, й розвернулася. Східними сходами ніхто не спускався, а за нею з темряви гуркотів потяг метро. Потяг сповільнився, і двері вагона, що димився від руху, відчинилися поруч з Алекс, це було наче запрошення. Кілька людей вийшли, кілька увійшли, двері все ще були відчинені. На сходах не було жодного синього мундира, і Алекс зайшла у нікотинові випари вагона, який був зайнятий тільки чоловіками, і принаймні половина з них, як їй здалося, сприйняла табличку про дозвіл куріння як наказ.
Поки вона чекала команди начальника станції, Алекс продовжувала виглядати назовні. Платформа робила широкий вигин, тому вона могла бачити її дальній кінець. Потім сходами спустилися важкі чоботи, і поліцейський вийшов на перон в ту ж мить, коли пролунало «Відійдіть від краю платформи» у виконанні начальника станції.
Очі під ківером сканували платформу, і Алекс думала лише про одне: «Їдь, їдь, їдь!»
Але поїзд все одно не рухався. Поліцай подивився й помчав. В останню мить він застрибнув у потяг; хтось, мабуть, знову відчинив йому двері.
Чорт забирай!
Вона досі не позбулася свого переслідувача. Принаймні він перебував у першому вагоні, тож ніяк не міг упіймати її під час руху, тільки на станції. І тоді їй знову доведеться вислизнути з його рук, її єдиний шанс втекти від того впертого поліцейського, того вбивці, тієї свині, того проклятого мудака! Вона відчула, як в ній розквітає гнів, безсилий гнів, що відбивався від сталевих колій, якими рухався потяг. За вікнами почорніло, потяг поринув у темряву тунелю. В Алекс було таке відчуття, що всі у цьому вагоні вороже дивляться на неї. Вона зібрала себе докупи, борючись з гнівом і розпачем, і приготувалася до наступної зупинки.
«Штраусбергерплац». Зараз або ніколи. Потяг зупинився, і двері відчинилися. Тут хотіла висадитися чимала кількість пасажирів, Алекс вийшла на платформу разом зі зграєю курців, але стала біля дверей, де повз неї мали протиснутися ті, хто сідали, і дивилася вперед на голову потяга.
Якого біса! Поліцай теж вийшов. Вона мала подумати про це! І щойно він її помітив, одразу ж рушив до неї і забив тривогу.
— Зупиніть ту дівчину! — кричав він, вказуючи на Алекс. — Вона злодійка!
Більшість перехожих не реагували, роблячи вигляд, що нічого не почули. Лише один товстун з вусами, мабуть, вирішив втрутитися. Він зробив пару кроків у напрямку Алекс.
— Тобі краще не рипатися, дівчино, — сказав він, — я не дам тобі вислизнути з моїх рук.
— Не чіпай мене, жирдяю! — прошипіла Алекс на товстуна, який став посміхатися.
— Ви тільки подивіться на неї! Ти для мене малеча. Маєш кігтики, га?
— Відійдіть від краю платформи, — почула Алекс, як у гучномовці затріщав голос начальника станції.