— Мені вас рекомендували, — сказав він.
Командир операції знову сидів навпроти нього. Як і вчора, уніформа лейтенанта поліції Себастьяна Торнова була ідеально випрасувана, коли вони сиділи в кімнаті для допитів Б, куди Ланге приніс їм дві чашки кави, щоб розрядити атмосферу. Але в іншому все було не так. Офіцер поліції не приховував ані свого поганого настрою, ані свого нетерпіння. Він жодної секунди не просидів у кріслі спокійно, розгойдувався туди-сюди і постійно переводив очі на годинник. Він заразив своїм нетерпінням навіть стенографістку, яка чекала перших важливих слів з олівцем напоготові.
Ланге знав, що він не знайде друзів у поліцейському управлінні, якщо знову почне допити і не передасть справу до прокуратури через день-два, як усі очікували, але Геннат дав йому завдання, і він хотів вирішити його так само старанно, як і будь-яку іншу справу, за яку він брався. Він переглянув нотатки, які зробив сьогодні вранці після розмови з начальником.
«Ви висуваєте серйозне звинувачення, — сказав йому Будда Геннат. — Старший сержант Кушке вже багато років служить у прусській поліції. Перш ніж звинувачувати його в такому злочині, ви повинні спочатку виключити всі інші можливості. У вас є моя підтримка, але ви повинні діяти дуже обережно».
Обережно. Поїхали! Ланге закрив папку і запалив цигарку «Муратті». Іноді вони допомагали йому з його нервозністю.
— Ви вчора не курили, секретарю інспектора. Не могли б ви, будь ласка, утриматися від цього й сьогодні? Я терпіти не можу диму.
— Помічник інспектора, — поправив його Ланге. Він не втримався й почервонів. — Якщо ви наполягаєте, — сказав він, загасивши цигарку, не зробивши більше жодної затяжки. Стенографістка, яка, очевидно, теж не палила, кинула на поліцейського вдячний погляд.
— Чого ми чекаємо? — запитав Торнов.
— Йдеться про офіцера, який був на тому парапеті під час рокового падіння. Я попросив вас повідомити того чоловіка, що він також має прибути на Александерплац...
— Ви не зможете поговорити зі старшим сержантом Кушке до завтра, він на чергуванні.
— І чому ви кажете мені про це лише зараз?
— Тому що ви тільки зараз мене про це запитали.
Ланге прокашлявся. За своїм рангом цей чоловік, хоча й був лише на кілька років старший, знаходився на кілька щаблів вище за нього.
— Де він чергує, якщо я можу запитати?
— На вулиці. Там, де такі, як ми, кладуть свої кістки, щоб детективні клерки могли розплющувати свої дупи в старих офісних кріслах.
Стенографістка ледь стримала свій сміх, почервоніла та зніяковіло закашляла. Крістель Темме, яка зазвичай записувала допити Ланге, записала б і останнє речення, стоїчно виконуючи свій обов’язок, не зморгнувши при цьому й оком, але Гільда Штеффенс, яка замінила Темме під час її відпустки, була здивована почутим. І тепер вона мала такий вигляд, ніби міркувала, чи не варто записати їй якесь скорочення для слова «дупа».
Торнов, здавалося, насолоджувався цією ситуацією. «Ти, розфарбована мавпо, — подумав Ланге, — сидиш собі тут в чудовому гуморі! Думаєш, що виглядаєш так, наче твої кістки десь працюють?»
— Не будьте грубим, лейтенанте, — озвучив він, розуміючи, що його голос прозвучав різкіше, ніж він планував, — як офіцер поліції, ви маєте говорити чітко по справі.
У будь-якому разі його слова справили враження, офіцер пом’якшав.
— Вибачте за мій поганий настрій, — сказав Торнов, — але річ у тім, що у мене є важливіші справи, аніж щодня з’являтися до вас на побачення. Я думав, що ви вже вчора поставили всі запитання. Тож давайте, будь ласка, зробимо це побачення якомога коротшим.
— Це цілком залежить від вас.
— Від вас не менше — якщо ви не ставите питання, я також не зможу дати на них відповіді.
Ланге пробігся очима по верхівці записів і кинув на Штеффенс, яка все нерішуче сиділа на своєму стільці, погляд, який мав би сказати: «Тепер почнеться».
— Під час операції в «КаДеВе», — сказав він і почув, як олівець почав дряпати папір, — було ще кілька... невідповідностей.
Торнов мовчав, він чекав конкретного запитання.
— Хто з ваших колег, — запитав Ланге, — перебував на четвертому поверсі універмагу під час смертельного інциденту?
— Ви вже ставили мені це питання вчора.
— Це питання надзвичайної важливості. Буду вдячний, якщо ви відповісте на нього знову.
— Ну, як я вже казав учора, я призначив двох офіцерів на поверх після того, як грабіжники зайшли в ліфт і піднялися нагору. На четвертому були старший сержант Кушке і сержант Гансен.