А потім вона опинилася на сходах до метро. Вона знову озирнулася; далі на алеї Франкфуртер була якась метушня, ймовірно, то безробітні виплескували свій гнів на поліцейських, вона чула звідти гнівні крики пролетарів, а в натовпі могла розпізнати сині мазки поліцейської уніформи, хоча все це, мабуть, відбувалося майже за кілометр від неї. Поблизу коротко завив сигнал швидкої допомоги. Вона починала розуміти, чому втекти було так легко, чому за нею ніхто не пішов: у поліцаїв були інші турботи, аніж вісімнадцятирічна безпритульна дівчина, яка втекла.
Вона спокійно спустилася сходами і вийшла на платформу. Нею ніхто не цікавився, всі бачили кульгаву дівчину, ну то й що! Вона проповзла платформою кілька метрів, притулилася чолом до прохолодної сталевої балки й заплющила очі. Вона не знала, як довго потурала своїй втомі, але раптом прокинулась і відчула, як щось холодне тисне їй на праву, неушкоджену руку. Вона розплющила очі й подивилася на свою долоню, яку мимоволі стиснула, а тепер знову розтиснула. Там була одна марка!
Алекс озирнулася. Її першим поривом було повернути гроші, вона не була жебрачкою, але кому? Її благодійник не представився, люди, як завжди, здавалися байдужими, кожен зайнятий своїми турботами. Алекс навіть не знала, кому подякувати, тож просто поклала марку в кишеню. Принаймні вона мала б зараз гроші, якби натрапила на іншого кондуктора. Хоча б гроші, якщо вони вже відібрали у неї ніж і все інше, що вона носила в кишенях, навіть пачку з шістьма «Юно», яку вона щойно відкрила.
Зі східного боку під’їхав потяг, і Алекс сіла у вагон. Куди їй їхати? Де зійти? Вона не могла придумати, де б у цьому місті заночувати. Квартира «Б» згоріла, квартира «А» була надто небезпечною. Бенні мертвий, Каллі мертвий. У цьому величезному місті не залишилося жодної людини, яка могла б їй допомогти, ані жодного місця, де вона могла б почуватися в безпеці.
Так, було ще одне місце, лише одне. Вона не була там понад рік, і їй було б нелегко прийти туди і попросити про допомогу, вона навіть не знала, як він відреагує, якщо побачить її, чи хоча б послухає її. А потім, коли він почує її історію, що він зробить? Поліцаї, звичайно, там її не знайдуть, але їй доведеться рахуватися з ним. Але якщо він їй не допоможе, усе просто скінчиться. Повністю виснажена від болю, напруги та тяжкого дня, вона впала на сидіння. А потім, зіткнувшись з безвихідністю свого становища, яка майже заспокоїла її, бо вона не дозволила собі інше рішення, її охопило дивне відчуття щастя, навіть усмішка з’явилася на її обличчі. Алекс була така втомлена, така виснажена, що гірше вже бути просто не могло. Її рішення було прийнято; вона повністю віддасть себе в його руки і буде сподіватися, що він її не покине. Незважаючи на все, що сталося.
Скло хрумтіло на бетонній підлозі, кожен її крок відлунював у порожній кімнаті. Вона зупинилася та прислухалася.
Майже нічого не було чути; монотонний гуркіт транспорту на алеї Ландсбергер лише іноді переривався ритмічним гуркотом прилеглої кільцевої електрички. Кожен тихий скрегіт підошвою об підлогу звучав тут голосніше й сильніше за весь той шум, що йшов ззовні.
«Старий осьовий завод», — сказав поліцейський. Але там не було жодних ознак молодих людей, які мали б тут зависати. Ці руїни були зовсім безлюдні. Вони вешталися тут лише вночі? Тому що їм просто потрібно було місце для ночівлі? Десь гучно загуркотіло, ніби щось перекинулося у холі чи впало на підлогу, і Шарлі обернулася. Вона нікого не могла побачити, поки з ревербераційного туману не вирвався тонкий уривчастий звук, що спрямував її погляд. Щойно вона побачила його джерело, звук стих. Щур сидів посередині кімнати на задніх лапках і безсоромно дивився на незвану гостю, він вирішив тікати, лише коли Шарлі ступила наступний крок. Невже серед цього сміття насправді можуть жити люди, навіть діти? Під одним дахом зі щурами? Шарлі мимоволі здригнулася. Вона помітила сходовий майданчик у кінці майстерні і піднялася нагору.
Кімнати на наступному поверсі були в кращому стані, принаймні тут були розбиті не всі шибки, а скла на підлозі було не так багато. У всякому разі цілком можливо, щоб хтось ночував тут у тому чи іншому кутку. Хоча щури, безперечно, були й тут.
Чи вона знайде ту дівчину? Вона справді не вірила в це, то чому ж вона сюди прийшла? Адже Вебер не просив її провести вже й без цього заплутаний вечір у пошуках дівчини, яка втекла, навпаки, він мав бажання її зупинити. «Це робота поліції, — сказав він, — не потрібно погіршувати ситуацію своїм втручанням».